Під бомбами цвіла демократія,
Свобода слова і інші абстракції.
Демократія плела ілюстрації
із брехні про народи і нації.

Картаві посли толерантності
вже завтра зачнуть революції.
Різняться, як оргазм і полюції,
ці «загальнолюдські атрибуції».

Пришпилений носом до задниці
світ дихає тим, чим обідає —
усім, чим неправда завідує.
А потім він ним же і снідає.

Нічому не вчать революції,
нічому не вчать демонстрації.
І скоро поліція совісті
проведе всезагальні кастрації.

Готуються в небо снаряди.
у кожному з них — демократія.
І демократій отих — міріади.
Про кожну із них — хрестоматія.

Завідує всім одна братія,
лиш ганчірка і привід різниться.
На брехні проростає апатія —
смородом чорним димиться.

Завершальні акорди — каденція.
Це вінчається глобалізація.
І коли розпочнуть їсти душу,
чи спрацює сигналізація?

0:50 25.02.2011

…Брехатимеш знову йому про те, що кошмар наснився.
Подушка слізьми намочена – хоч викручуй.
Твій ангел боротись за сон вже давно втомився.
Образа на зраду щоночі – як змій гримучий…

…І знову сміятися будеш від того, що в сні злякалася.
Про те, що брехати – не гарно – давно забула.
Хотів кардинальних змін – ти за ніч мінялася.
Ридало знецінене серце, а ти просто його не чула…

…Грайливо йому посміхалася, ніби й нічого не бачила.
Душа навпіл краялась від одного брехливого погляду.
Всі провини й гріхи готова була пробачити.
Доглядала за ним, хоч самій так хотілось догляду…

…Поступившись йому в грі один на один – зламалася.
Так хотілося бути в його житті єдиною.
За останню найтоншу нитку весь час трималася.
Годував її то суничним морозивом, то провиною…

…Замість нього щоночі мокра від сліз подушка.
До безтями боялася лиш одного – втрати.
Шепотів тихо змучений ангел вві сні на вушко
Дивну казку про те, що не слід частих зрад прощати…

Мені кажуть вимкнути світло,
але ж тоді я не бачу жодної брехні.
Тому я і зараз залишився
при відкритому вікні.


Читать дальше →