Навіяний видом дорожніх ліхтарів
Тепла темрява та трохи сонний спокій,
Ніжний вітер з сотнею вогнів,
А навколо клени невисокі
Шепчуть про лист втрачений мені.

Коло їх ліхтарик сумно плаче,
Ронить світло на незрушний сніг.
Терпляча нічка, піснею неначе,
Повільно складує сніжинки нам до ніг.

Бадьоро вітер кине свіжий подих.
Ці мерзлі дихання нам холод принесли…
І промайнуть в уяві епізоди,
Коли з тобою разом ми були.

Коли, до болю міцно обійнявшись,
Прощались під подібним ліхтарем.
Від щастя у думках у рай піднявшись
Та відчуваючи в душі приємний щем.

Очиці твої, сповнені коханням
Та трішки тугою сердечною налиті,
Дивились на менЕ палким зізнанням
У почуттях, що досі не убиті.

Щедрий вечір на подяку
Та усміхнений до сліз
Веде пісеньку двояку
Колишачи думок рогіз.

Роздягаючи свідомість,
Наче дівчинку цнотливу,
Гарну, милу, та натомість
Чомусь нещасливу.

Розбиваючи кришталь
Палких чиїхсь стосунків,
Несучи в незнайому даль
Уламки лаштунків.

Та ще яскравих декорацій
Німих, проте багатослівних.
Та на удачу мотивацій
Аж надто наївних.

Й несила перенести біль,
Який мені зима дарує
Й нетліюча надії цвіль
Вже вкотре розчарує.

Й не подарує помилок,
Удавши злого вовкулаку,
Співаючий про плин думок,
Щедрий вечір на подяку.

Найпрекрасніших Господових творінь
Помітно нас окутав вечір.
І сонечко втекло за горизонт
Та ніжний холод ліг на плечі-
Він був мені, як симбіонт.

Навіяв спокій та натхнення,
З обличчя сум почав зникати,
Із дум, немов з квіток смирення
Я став в душі букет складати.

Спочатку покладу фіалку,
Хай буде весело й надійно
І м'яту, наче ніжну мавку,
Щоб серце билось неспокійно.

Ще три гвоздики покладу — Червоних дві й одну вогнясту.
Та десь біленьку ще знайду
Й додам в букетик для контрасту.

Додам ще пишну георгіну
Та аніс в середину влoжу.
Ще кілька гілочок жасмину
Та тепло-пурпурову рожу.

Тюльпанами все оточу,
Вкладу тендітну незабудку
І цей букет тобі вручу,
Щоби не відала ти смутку…

P. S. mehanik.net.ua/2008/04/01/mova-kvitiv/
для довідки та кращого розуміння написаного

Дельта сутінковості
І знову вечоріє,
Небо багряніє
І знову сонце йде відпочивати.
А я то скаженію,
То радію,
Приємна мука — тeбе пригадати.

Вже сонце закотилось,
Хмарами накрилось,
А кляті спогади мене не покидають.
І знов мене мордують,
Знов катують
І, мов на клапті, серце роздирають.

Ллються сльози тихо,
Мені на лихо — Тужу за коханням своїм
Чекаю тебе з нетерпінням,
Щирим поклонінням…
Сумую за серцем твоїм.

За його стуком ніжним,
Вік незбіжним,
За оченятами краси небесної,
За голосочком милим,
Словом щирим
Та блиском усмІшки чудесної.

Безмеж кохаю тeбе,
Наче небо.
Писать тобі хоч вічність можу.
Лиш би слова залишились
Та серденько билось,
Оспівувати душу Божу…