Я залишаю в сірих буднях
Шматочками себе.
І моє серце на межі вже,
Не мертве й не живе.
І рідина пульсує в венах,
Мабуть, то вже не кров.
Щось ще тримає на ногах,
Та точно не любов.

Себе не міг знайти я довго,
Шукав в чужих очах.
Та зустрічав лиш лицемірство,
Брехню і навіть страх.
І кожен ранок прокидався, —
Не знав чого хотів,
І знов до вечора ховався
В світі мрій й безумних снів.

Моє життя й моя гітара
Зливаються в пісні.
Як добре — іноді незгоди
Втікають по весні.
І

Читать дальше →

За вікном знову світанок,
Він сьогодні такий самий
Як вчорашній хмурий ранок —
Лиш яєшня й чашка кави.

Знову новий день по колу:
На роботу та додому,
Наче бульбашки у «Колі»
Дні однакові й знайомі.

З кожним днем і кожним тижнем
Ми в життя ведемо ігри,
Доки час наш ще не вийшов,
Доки є ще куди бігти.

Знову вечір — все те ж саме,
Новий вимір де-жавю.
Я такий же, я той самий:
І не мертвий, й не живу.

Все банально і непросто.
Хоч чомусь було б радіти.
І ми наче вже дорослі,
Але досі просто діти…

Наш світ погруз у пітьму
І не вибратись з неї ніколи.
Давайте ж почнемо війну.
Багато у нас ще роботи.

Багато нам іще працювати,
Багато у нас ще є справ.
Усім треба нам прокидатись,
Аби світ оживати почав.

5.III.2011

Не розумію: хто зі мною… а я з ким?

жорстоко згадувати минуле, де було не все так солодко…

моторошно відкритися, щось затамовує мій подих, постійні думки.

думки, думки, думки…

в нікуди.

Зараз мені здається, що я загубив… загубив… що я загубив?!

а, може, я вже викинув ключ, свій ключ від мого замка.

інколи бачу красиві очі, які є ніщо, на противагу стуку серця.

Невже вони вбивали, жорстоко знущалися…

А навіть, якщо й ні, то, хто його зна, що вони зроблять за місяць-два.

Не піду, не піду, не піду…

в мінус.

Але ж хочу, Я хочу любити, довіряти…

хочу з тобою сховатися, закритися.

чому щось знову стримує мене( В мене стоїть блок.

життя заблоковане.

Душа кричить, кричить, кричить… Відімкни його.

Може, я й і зійшов з глузду, я вбиваюсь…

Я напиваюсь, щоб забути, пригадати і вирішити.

Та, це рішення, кляте рішення… Не можу його сказати.

Я знову відштовхнусь, вдарю, вб'ю нову, невелику рану в тебе, щоб потім не було саги померти від зради.

Мені потрібен тільки той, хто зрозуміє та знайде, знайде, знайде…

цей ключ.

(думки Олівера)
Ренат Аденко

Кому ви продАли себе?
На що ти надієшся, друже?
Якщо лиш реклама в ТВ
Не робить тебе байдужим…
Кому ви продАли себе?
Ну нащо вам ті безглузді,
Які все втирають вам
Що знайшли вас колись в капусті?
На вас почепили бірки:
« егоїзм», «гроші »і «вино»
А ще з вас взяли ще мірки,
На випадок якщо що…
Подобаєтсья так вам жити?
З бірками на вустах?
Пробуйте щось робити,
Бо будуть кайдани на ногах…
Не перебільшую я не думай,
Це просто мої думки,
Та якшо хочеш жити як раб
То слухай інших й живи…
Та якшо тобі треба воля,
І хочеш не бути сліпим,
Приєднуйся до вільних
Завжди вибір за тобою, втім…

Жорстокість — не вихід,
Вона не сама.
Поряд з нею іде
Самотність п'янка.