Хлопчику, любий хлопчику,
З губами кольору вишні,
Скільки взуття вже стоптано,
А істини геть не ближчі…
Ти думаєш, спотикаєшся,
У тебе немає сили,
Покинь непотрібні крайнощі,
Забудься, хлопчику милий.
Навіщо тобі ці фікції?
Вони вже давно даремні бо,
Гаси, як окурки амбіції,
Здирай разом з одягом – ревнощі…
Ага, рідний, кров скипається,
Ага, любий, день коротшає,
Так-так, все колись минається,
І тіло робиться мощами…
І усмішки в’януть, квітами,
І дотики шерхнуть… дотики…
Вмирає багрянцем літо,
Біжить по асфальту спротивом…
Ага, все минає, хлопчику,
І часу так мало виткано…

Лови (поки ловляться) дотики,
Своїми губами-вишнями..