Тоне теплий диск сонця в лагідних рожевих вершках заходу…
Палають хмари золотим вогнем,
Горілий обрій в попелі заснув.
Твої слова мов в серденько свинцем,
Та болю я ні разу не відчув.

Росте багаття, пожирає схил
І полум’ям заслана рівнина.
Спротив чинити вже немає сил,
Вогонь ж крізь очі в серденько пірна

Вже через мить уся палає кров,
У край скажений ритм серцебиття.
В палкім мовчанні в рідині немов,
МилУємОся відчуттям життя.

Глибокий вдих таких коханих слів,
Тремтячий дотик пальцями трави,
Усмішка, наче виткана із снів,
Щирої дяки й слави молитви.

Як посвітлішав блиск твоїх очей!
Як ясно ніжність у руках цвіте…
Вже ледь жевріє сонце з-за плечей,
Та полум’я у венах лиш росте.

Попелом сутінків огортує нас світ,
Коханням теплим вкутані чуття.
Кровопожежа, мов від смерті щит,
Та лиш вона нам відкрива життя.

Якщо ти боїшся вогню,
то попіл ворушить не варто.
Там може спати іскра,
що все запалить знов.

Якщо ти хочеш гратися з вогнем,
то знай, що небезпечно це.
Він вміє цілувати як Іуда.
А ти не вмієш бачить наперед.

Якщо ти кохаєш вогонь,
то горітимеш вічно у ньому.
Безцільно, горіть щоб горіти.
Безславно, любить щоб любити.

У вогні — як на війні.
Місяць повісився у вікні.
Вогонь запрошує в гру.
А ти подумай, скажи йому: «ні!».

02.05.2009

Горять мости, палають дуже,
А я стою й на них дивлюсь.
І як же це цікаво, друже,
Яскраві іскри мчать у вись.
Горять мої мости, що підпалила,
Що старанно так берегла.
Мою любов дощами змило
Вогонь же потушити не змогла.
Та й не хотіла, що брехати
Так краще, чуєш, так як є.
Тоді потрібно було звати
Коли тобі прощала все.
Горять мої мости, палають,
А я мов ненавмисне, а сміюсь.
Ще трошки, майже дотлівають
А я спасати їх не рвусь…

Розплющ очі
посеред ночі.
Припіднімись на ліктях
і повернись назад:
за волосся водоспад.
Твоя постіль горить!

Не крутись, зупинись!
З-під твого тіла
випорсують іскри.
Зіниці теж іскряться — вогню не бояться.
Твоє ліжко горить!
Так що ж тебе спалює,
роздум чи дух?
Гойдатись на пружинах цілу ніч,
як на хвилях, безглуздо.
А, особливо,
якщо поруч тільки подушка.

А свій останній вогнегасник
ти проміняв сусідці
на теплу ніч і яєшню.
Бідолаха сердешний!
Ти втратив свій дім.
А все тільки тому, що твоя постіль горить!

Твоя ковдра,
під якою ти читав
незрозумілі мантри
перетворюється
на дим,
що блокує твій кисень.

Твоє ліжко горить.
Ще мить, і твоє серце згорить
й на небо полетить,
щоб звідти знову впасти
в теє ліжко…
… чи в чорну купу попелу?


Читать дальше →

Моя шкіра така холодна,
бо твоє серце таке жорстоке!
Я впав із сонячного мосту.

Я люблю пісні Сонця і Вогню.
І серце моє, і вуха — там!
Я люблю пісні Сонця і Вогню.
Моє серце і не із каменю.

Мої руки — в крові,
бо твоє серце таке маленьке.
Я люблю фейєрверк і салют,
які я бачив колись на Сонці.

Я люблю пісні Сонця і Вогню.
І серце твоє, і сльози мають бути там.

_______________
02.01.07

У горах, де хмари цілують вершини
і Сонце більш досяжне для серця,
там роса уособлює життя невпинне,
а я — уособлення смерті.

Я лежу біля вогнища свого,
ворушу стріляючі в ньому дрова.
Він лагідний, м«який і дуже пекучий.
Такий гарячий, як моє слово.

Язики його пристрасні манять мене,
занурюють в себе, прижмурюють очі.
Він спішить, бо потім його ніхто не пом»яне.
Та я спішить не хочу.
Вогонь, вогонь, прийди до скронь!
Там мій промоклий мозок.
Вогонь, вогонь, що серед долонь,
мов квітка.

Вогонь гасне і я кричу.
Іскри вже не спалахують на тлі неба.
Вогонь гасне, і я прошу:
«Забери мене з собою!»
Вогонь, вогонь. Сніг, сніг.
Вогонь, вогонь. Сніг, сніг.
Вогонь, вогонь. Попіл, попіл.
І попіл холодний як сніг.
Мій попіл холодний як сніг.

_________________________
18.07.2005
Карпати

Я мить, а ти вже ціла вічність Я лиш година, але ти весь час І часто ти перевіряв на міцність Усіх окремо і разом всіх нас. Та не така я стала як здавалась Не зовсім я усе ж міцна І зовсім все не те, що малось і ніби я була чи не була твоя. Я тільки вдих, а ти і видих знову Я тільки листя, а ти цілий світ І я на весну зацвітаю в нову Я день і ніч, ти ж- нескінченна мить. Я сніг, що падає і тане А ти - то дощ, що ллється із небес І ти лишишся як мене не стане Лиш тільки б ти без мене не замерз. Вогонь це я, а ти лиш тільки вітер, Що часто так шумить у скронях А я сніжинка,що розтане в теплу пору І оживе у тебе знову на долонях.

Читать дальше →