Розстеливши 55-тий кілометр
Усміхнімось старості й розлуці –
Вони нас минуть, що й не помітиш,
Потонувши в серця ніжнім звуці,
Розіллємо степом білі квіти.

Я вслухаюсь в блиск твого волосся,
Мить як гумку розтягну на вічність.
Лиш поглянь: що мало то збулося,
А ти все малюєш астенічність.

Гру гітари вип’ємо знов разом,
Залетівши випадково в спокій.
Ми давно потруєні цим газом
І тому ці сни такі широкі.

Т а стиснувши пристрастю мовчанку,
Заплетемо в ненависть кохання.
Грай мені дружину і коханку –
Це ж твоє закохане бажання.

Спалахнув знов парк, запахло ніччю,
Пронеслися усмішки сонливо.
Я своїм словам не протирічю,
Хочу лиш, щоб ти була щаслива.

З теплих днів, що світяться дощами
Я собі тебе одну залишу.
В праві ми кохатися ночами
Й вкотре разом смакувати тишу.