Ти для мене не станеш рідною,
І не станеш для мене коханою.
Тільки квіткою семицвітною
Ти цвістимеш, ніколи не в’януча…

Я зірву тебе, я зіп’ю тебе!
Спраглим поглядом, тихими росами…
І молитимусь, гнаний покутою
Геть, від тебе, простоволосої.

Я тікатиму, озиратимусь,
Під прицілами совісті докорів,
Я для тебе – не воїн з латами,
Я для тебе – порушник спокою.

Ти глибінню морською стоятимеш –
Опечалена, потривожена…
Я ж від нас із тобою тікатиму…
Через терни і трави нескошені…