Розтрощена весна
Сліпуче сонце та жадана вдячність,
Підтримка тепла, усмішка яскрава,
Слова кохання так багатозначні,
Волинь тендітна, любляча Полтава.

Палкі надії з кожним днем все вищі
Усе виразніші бажання теплоти
Змітаю з меблів мертвий голос тиші
І в серці спогади знов почина цвісти

Достоту груди сповнились бажанням
Думки так гарно викупались в мріях,
Що душа квітне радістю й коханням
І виражає почуття у діях.

Але банальність ця живе недовго,
Не до душі комусь тривалий сміх.
Й стає наснага немічна та вбога,
Ламають випадки нещасні світло втіх.

Хоч і вертаєшся потроху в звичні будні,
Та залишаються іще пекучі рани,
Вкотре так рідні вулиці безлюдні,
Гірке какао терпко лихоманить.

Зміню весну на зимоньку без снігу,
Так легше холод в серці пронести.
Я не чекатиму на вдавану відлигу,
Життя лиш текст, йому не зацвісти.

Не знаю чому в такий сонячний день,
Так темно та холодно, гидко душі…
Не хочеться злетів, не хочеться мрій,
Не хочеться щастя, а лиш сірих днів…
Так сумно, і ніяково якби за це,
Та все це мине, та все це мине…
Радість знову прийде й я забуду про це…
Коли все це мине, коли все це мине…