ти віриш світлу жовтих ліхтарів?,
які опівночі: великі і могутні,
такі всесильні — в прихистку своєму
сховати бажевілля все і смутки.

ти віриш ліхтарям, що в ніч проводять?
єдині спутники на парковій дорозі.
попросиш ти — вони тебе схоронять.
що ще хотіть бездомному небозі?

ти, вічний подорожній, підкорися
цій незбагненній рукотворній силі.
вдихни й не видихай у простір влийся
німий й розбавлений в в'язкій небесній сині

бреди бездумно, без мети й тремтіння.
вперед, вперед по сколу між світами
вихоплюй крихт реальності у тінях
знайди свою, лише тоді все стане…

ти віриш… світлу… жовтих ліхтарів
але… ось мить й вони вже не могутні:
сіріє всесвіт, і тьмяніє схил,
і ти втрачаєш щось з своєї суті.