Навіщо мені купили саван?!
Ходили — вітер — швидко — довго,
немов їм — хворість — бій в барабан —
на сполох — як тубільці в тамтами —

Пожежа — швидкозгасна, але і — теж —
швидкоспалююча — паплюжити німі калюжі.
Нізащо — та й навіщо — не розуміючи —
виконання — вирок — мов кат — сміючися.

На колінах — в беззахисність — та ще й —
байдужість — лиш вирок і купюри.
Тортури. Тож навіщо мені ваш саван?
Зараз руки мої — птаха — рОзмах плечистий.

Скрижалі — подряпати — кігті як леза.
Пізно — пісня — ніжно — в ліжку.
Що? — зірко-видно — зігнулися терези.
І все хитається, та все не час — різно.

__________________
07.04.2005

Блідими руками сон закриває очі.
Безглузда тиша ламає зміст вогню.
Вогонь дзеркал я тихо спльовую.
Літак осідлав хмару і кричить: «Но!»

Підфарбований ранок. Ні. Ой! — Вії!..
Коли лісоруби виходять босими, ліс стає морем.
Тонуть хвилі під обрієм, що прогинається.
Зламаний віск псує обличчя свічки.
Піти під землю…

Плоть, роз'їдена роками у воді.
Я випливаю як мертвець з-під води — з ілюзій.
Бруньки — мої очі. Цвіте калюжа сну.
Її довге волосся затуляє мені Сонце.

Тінь на стіні ввійшла у неї.
Вона втискала свої кулаки у її моноліт,
просовувала свої вени крізь щілини в стіні,
і піт її на стіні залишив конденсат.

_____________
14.01.2005

Крила роз'єднали, а воно літає.
Наступний потік Сонця ламає кроки.
Запасні медалі «За відвагу!» для клоунів —
на дні арсеналу.
А, може, це губи, облизані пензлем?..

Аромати каменя різняться
в залежності від шаршавості рук.
А взимку — та сама картина.
Але вже далі.

Краплі молока звисають з засохлих бурульок.
Та, якщо глянути вище — побачиш вогонь,
що змінюється і вливається в Сонце.
Діти сміються — правда горить.

Смужки мурах повзуть по землі.
Сонце вказує на нас пальцем.
А ми, мурахи, ми ж не любимо моркву,
тверду, як камінь з сонячного тіста.

Серед вітрів, калюж, дерев, степів
скачуть незнані мурахи…

________________________
02.05.2004

Несправжня вага смердючих вершників.
Несправжня випічка черствих коржиків.
Несправжні мечі в очах почестей.
Несправжня брехня за кулісами пОжитків.

Бачу очі в головному болі.
Бачу стегна трави на шкіряному полі.
На полі ще ростуть червоні тополі —
відтиски стихаючого духу волі.

Очі стають мокрими поволі,
бо вони — рани під щіпками солі.
Очі знищені радістю ролі:
залишені на обов«язок долі.

Несправжня вага смердючих вершників.
Несправжні мечі в очах почестей.
Занепад зникаючих неперевершників.
Неперевершена покритка — доля із коржиків.

_______________________
05.06.2004