І була ніч, і був ранок. День зайвий
Беззвучна північ, тихі мертві зорі,
Незмірна воля, трав засланий килим.
І я в твоїй відкритості просторій
Вуста цілунком вкутую безсилим.

Ні холоду, ні смутку, ні тривоги
І не турбує часта досі злива.
Втомлене серце, усмішка і ноги,
Та поруч ти закохана й щаслива.

Я розчинився в тиші до краплини
І ти вся вітру віддалась покірно.
Він усе дихав ніжністю на спину
Та теплі груди пестив непомірно.

І ось ти ладна кинутись за вдихом
До темних хмар – забутих решток ночі.
Кінчає степ поволі вічність тиху
Й купа в блаженстві усмішку та очі.

Вже через мить ти обіймаєш трави,
Ховаєш сон за стиснені повіки,
Вкриваю тебе, Сонце золотаве…
Я поруч вітру дотиком навіки.

Сповза пітьма з знесиленого тіла
Та рештки ночі небо обійняли
Я вперше бачив, Доле, твої крила,
Коли удвох ми тишу покохали.

Спілкуючись із вітром
Байдужий горизонт, хоч рідний та приємний,
Сміття, зігріте сонцем і теплий вітерець.
Поїдені листочки схилились долі чемно,
Надії на рятунок звелися нанівець.

Самотньо й безнадійно колишеться рослинка
І рученята тягне і тулиться до ніг –
Звільнив би хто від тлі хоча би на хвилинку…
Її я чую серцем: «мені б хто допоміг».

Мов ненаситна тля, обсіла серце туга
За милою, за лагідних очей її теплом.
В цім одинокім вітрі лиш бачу собі друга
«І стати хоча б, — мрію, — на мить чарівником».

Навчити горизонт кохати свого гостя,
Спалити лише змахом в траві й думках сміття,
Зцілити хворий клен й потовчене колосся
І тлю страждань і туги послати в небуття

Тоді б і ясне небо від щастя усміхалось,
І в вдячності б рослинка тулилась до руки,
Й кохана безтурботно до мене пригорталась,
Та чистими, мов сльози, лишалися думки.

Та враз підняв я погляд – лиш вітер-друг зі мною
І хворий я на смуток, і серденьком поник,
Та аж ніяк не хочу миритися з журбою!
Я все-таки людина, хоча й не чарівник.

Вітер в обличчя
Сліпуче світло прорізає скло,
Розплескані емоції об шибку,
За склом вже щастя рясно розцвіло,
А я ув’язнений в запліснявілу клітку.

Закладені на верхню полку сни,
Зачинені бажання рвати струни.
Занадто світ для справжнього тісний…
Ніхто на почуття уже на клюне.

Просперечали душі теплий дар —
Не в силі подолати перепони.
Сховалося прощання поміж хмар,
Апатію не гонять вже ікони.

Приїлися в минуле світлі дні,
Та сил все це терпіти більш немає.
І враз в душі займаються вогні
Та власне серце жити надихає.

І от легеньким порухом руки
Натхнення ґрати з тріском розтрощило,
Розсипалася шибка на шматки,
Від вітру серце пристрасті відкрилось.

Рвучкий стрибок і сила притягання,
Політ палкий та почуття в обличчя.
Я вільний зараз – це моє бажання.
І усмішка до себе ніжно кличе.

…
Зіскоч із дощечки униз –
Навчися вітру довіряти.
Чи це тайфун, чи легкий бриз —
Йому судилось не зникати.

Стрибни, повір сліпому небу
Воно ще не лишало тебе.
Не уникало, не брехало,
Не вішало свої потреби.

Звільнись від пут пустих наклепів
Від зради наймиліших мрій
Серед тривоги темних склепів
Сховались крила твоїх вій.

Облиш всіх зрадників і сумнів,
Вдягни останню вишиванку,
Викинь годинники безшумні,
Віддайся волі та світанку.

Твій світ не зникне
Будь спокійна.
Стрибни униз… В мої обійми… Й усміхнись.

Візьми мене з собою
у сни свої глибокі,
у мрії кришталеві,
де ламається світло!

Візьми мене з собою
у запах той квітчаний,
до водоспаду того,
де гнеться вода!

Візьми мене з собою
у мрій чудесний замок
із гострими кутами,
де ріжеться вітер!

Візьми мене з собою
у тую могилу,
в якій вночі ховаєш зле.
Візьми туди, де плаче дощ!

Візьми мене у себе,
де можна все почути,
де можна все забути…
… Бо тиша знов говорить!

Де ж він вештається, вітер?
Де ж воно стоїть, море?
Де ж воно летить, небо?
Де ж творю я, в якім світі?

Не закручуй мене вліво,
коли я вже почав вправо.
Не треба мене вгамовувать,
коли я, мов смерч, вже відриваюсь від землі.

Не напружуй мене тоді,
коли я, заплющившись, рахую тишу.
Не давай мені снодійне,
коли я вночі малюю небосхил.

Не зачиняй мені вікно,
коли я дихаю цвірканням цвіркунчика.
Не відчиняй вікно тоді,
коли я хочу задихнутись.

Не питай мене, як виглядає Бог,
бо більше Бога я не побачу.

Де ж він вештається, вітер?
Де ж воно стоїть, море?
Де ж воно летить, небо?
В чиїм світі я творю?

_____________________
23.03.2005

Парфуми Осені змиваються дощем,
І трелі, і квіткові аромати,
Й одразу наляга на серце щем,
Так хочеться цей запах упіймати…

Парфуми Осені. Дощі… Вітри…Дощі…
Коловорот життя швидкий занадто,
Які прекрасні бузини кущі,
І айстри, їх так легко упізнати!!!

Парфуми Осені, настільки запашні,
Їх хочеться ловити у повітрі,
Т алиш ховають запах цей дощі,
Цей запах, й легкість бабиного літа…

Віддаляюсь від літа і лечу прямо в осінь
Ніжним світлом сповиту, жовтим листям заносить,
Омиває дощами, вітром сушить волосся,
Я не можу мовчати, бо надворі ж то Осінь.
Я співаю, літаю, п’ю я ноти осінні,
Я зливаюсь з вербою в мовчазнім голосінні,
На бордюрах танцюю у листочках-балетках,
Я дзвеню своїм сміхом, ніби срібна монетка,
Я зникаю, з’являюсь, я ховаюсь у хмарах,
Я горю ніби вогник…, ніби вогник Стожарів,
Я стрибаю, біжу в далечінь невідому,
Вітра руку тримаю, мов би давня знайома,
Цокочу каблучками по бруківці. Від Літа
Віддаляюсь у Осінь. Ніжним сяйвом сповита…

Душевнохвора зваблена зима
Зациклена на верхній ноті вітру.
А в нього навіть спогадів нема
Про неї. Все про літо й літо.

Літом він мріє, літом він живе…
А що зима? Зима для снігу пара.
Вона забуде і переживе,
А він не зможе… Він – жива примара.

Він ніжно дмухне на сріблястий іній,
Торкнеться заморожених сльозин.
І вперше йому стане зимно-зимно…
Не має серця… навіть із крижин…

Якби я дощем міг стати…
Я б крапав на твОє обличчя
Я б міг по вустам стікати
До них доторкатися ближче
Стікав би по шиї на плечі
Краплинкою збіг би на груди
І кожен мій дотик найлегший
Тобі насолодою був би

Якби я міг вітром бути
Ти стала б моєю подружкой
Я міг би тобі подути
Подихом теплим за вушко
Тобі розтріпати волосся
Злетіти разом на мить
Так ніжно щоби здалося
Що одне ціле ми

Якби я став сонцем ясним
То міг би тепло дарувати
Про те яка ти прекрасна
Усім на землі заспівати
Якби я міг стати стежиною
І вірну вказати дорогу
Ти стала б моєю дружиною
А я був би вдячний Богу