Чужим пером — як чужою рукою.
Чужими словами удари в пах.
Несумісність крадеться ззаду
і вже вишкірила зуби на наївний дах.

У сон? Ну то й добре.
Нехай так і буде.
Я чую таке на кожному кроці.
Це темні люди. Усюди.

І мій прийде час. Це невідворотньо.
Майбутнє, як поїзд, летить на тебе.
А ти, п'яний від молодого вина,
співаєш чергову пластмасову пісню.

Брудного кисню повні легені.
Їм дуже важко, але вони танцюють.
Зсередини пробивається чорна орхідея,
але жодної ідеї ні в кого немає.

Тепер у кожного свій хазяїн.
Тепер кожен — чийсь покірний раб.
Брехня лама асфальт, мов гриб.
Для правди вже готовий гріб.

Знову сон? А, ну то й добре.
Вже не звикати, нехай так і буде.
І всюди, де сплять темні люди,
плачуть порожні мамині груди.

23.05.2008

«При заході»
Ласкаве сонце гріло тобі плечі,
Хтось поруч метушився заповзято,
Народжувались звуки так до речі
А я був радий це спостерігати.

Ти лиш сиділа й слухала цей світ:
Поезію трави та ніжну пісню тиші.
Стікав по щічці крапелькою піт
Та ласки вітру були все частіші.

Він пестив личко, обіймав за стан
І ненав’язливо так грався із волоссям,
Думки журливі ніс десь у туман…
Усе, що мріялось, давно уже збулося.

Сніги розчарувань та сліз розтали
Від тих чарівних усмішок твоїх.
Без них так щастя гарно розквітало
Та розстелявсь навколо щирий сміх.

А твої груди так красиво піднімались,
Що швидшав усе ритм серцебиття.
У західних промінчиках купались
Нагадували пристрасть та життя.

Взяли в полон вони мій погляд пильний
Й не дозволяли відвернутись ні на мить.
Замилування те було настільки сильним,
Що й досі в грудях серденько щемить

Читать дальше →

І часті, часті вдихи
Я захлинаюсь від твоєї ласки,
Занурююсь в обійми з головою.
Твоя симпатія, що винирнула з казки,
Усе ніяк не дасть мені спокою.

І твоїх ніжок відчуття на стегнах
Долає серденька мого кордони,
Й правиця твоя лагідна та ревна,
Торкнувшись вушка, виклика циклони…

Цілунками вкриваю ніжно шию.
Так спрагло, як турботливий вампір.
На мить у цьому раю занімію
Й продовжу одягу наперекір.

А ледь земніше я зіллюсь з грудьми
Й зловлю тендітно їх ритмічні коливання.
І в резонансі з ними, як з зими
Світанками, я засвічусь коханням.

Коли торкаєш їх по всьому тілу
Проходить струм, обпалюючи серце.
Це перевершує і мрію сніжно-білу
Й вина небесно-чистого озерце.

Й на віки вічні я запам’ятаю
Їх м’якість неймовірну та солодкий смак,
Їх хмільний трунок, всипаний до чаю
Твоїх цілунків, дотиків, подяк…

Якби я дощем міг стати…
Я б крапав на твОє обличчя
Я б міг по вустам стікати
До них приторкатися ближче
Стікав би по шиї на плечі
Краплинкою збіг би на груди
І кожен мій дотик найлегший
Тобі насолодою буде
Струмочком збіжу по спині
І твій намочу животик
А поки стечу до ніг…
Ще й «там» полоскочу потай…
Ти будеш вся мокра стоять….
І будеш хотіти іще
І знову подумаю я.
Як би я міг стати дощем…