Даний твір є першою моєю пробою в жанрі оповідання. Писався від досить давно, з метою суто «поржать»!
Оповідання, в більшості, написане «суржиком», що може не сподобатись поціновувачам української літературної мови.
Прохання не загострювати на цьому особливу увагу.
________________________________________________________________________________________________________

ОБЕРЕЖНО!!! ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ НЕНОРМАТИВНА ЛЕКСИКА!

Особи до 14 і після 30 можуть не зрозуміти!!!
В целях целості

Читать дальше →

За вікном темінє,
Хвилини до відльоту,
А серце радіє —
Скоро піду з роботи.
Я чесно працював
З ранку до ночі,
Від світла монітора
Вже вилазять очі.

Та скоро кінець дня —
Скоро сатисфакція,
Через кілька хвилин —
Вечір п'ятниці!

Надворі морозно —
Зима наступає,
А в мене від роботи
Ліве око моргає.
І хоч зранку робив
Я серйозну зарядку,
Та від роботи коробить
Наче в припадку.

Сьогодні всі навколо
Неначе п'яниці.
Пора гуляти —
Це ж вечір п'ятниці!

В співавторстві з Chyzz

Патологоанатом — майбутня професія,
Колупаюсь в тілах від сесії до сесії.
Холодні стіни, холодна підлога,
Холодні руки, холодні ноги.

Тиша навколо, жую бутерброда,
Надворі прекрасна осіння погода.
Органи в банках стоять на полицях,
Люблю я за їжею їх роздивитись.

Печінка пропита, зморщений мозок,
Легені у дірках, кров на підлозі.
Сьогодні моє професійне свято —
Піду Хелловін я святкувати…

Якось у лісі я напився в дрова,
Зі мною були другани — Толян і Вова,
Ніч наступала — та нам було по… все рівно!
Послухайте історію мою…

Ми йшли додому з лісу — нас гребло,
Не знаю як на кладовище занесло.
Останній день у жовтні — Хелловін,
А місяць слабо світить — сучий син.
Не залишилось алкоголю — тільки сік,
Ми нажираємось у цей день кожен рік
І кожен рік ми без пригод додому йшли,
Та цього року кладовище ми знайшли.

І наче алкоголь б'є у серцях,
Вбива у нас всі сумніви і страх,
Але коли ти робиш за кроком крок —
Навколо себе чуєш слабкий шумок.
В кущах і на деревах щось шелестить,
Наче пройшла година, та насправді — мить,
Могил навколо тебе круговерть,
А у тіні на тебе чатує смерть.

Тут закричав і втік в кущі Толян,
Я налякався, а за ним десь втік Вован.
На кладовищі залишився я один,
А місяць досі слабо світить — сучий син.
Від алкоголю під ногами все пливе,
Туманно бачу між хрестами — щось живе,
Дико палають очі в темноті,
Відчув я їхній погляд на собі.

Десь в лісі сильно крикнула сова,
Я був уже тверезий — не дрова,
Почув я справа раптом дикий сміх,
Перелякався сильно і побіг.
За мною залишився темний ліс
І ледь живий додому я приліз,
А місяць слабо світить — сучий син,
Страшне те свято жовтня — Хелловін.

P.S. Ті очі за хрестом — то був Толян.
Покакать захотів, бухий баран!
А Вова взагалі синячий був, —
Поржав на кладовищі і заснув.

Якби в мене було два велосипеди,
Один для мене, інший для неї,
То нас би не можна було б вдома застати,
А десь серед парку чи в лісі шукати.



Читать дальше →

Інколи ранок затримується.
Як і кожен молодий студент,
він може проспати.
І будильник безпомічний.

Сутінки гавкають собаками
і шкрябають лопатами
під привідкритими вікнами:
це роботящі двірники.

Давно пора, а ранок все не йде.
І двері в день не піддаються силі.
Вода не змиває втоми з обличчя.
Човгає, курва, чийсь черевик.

Я хочу проспати цей день
разом із ранком.
Як і кожен молодий студент,
я ненавиджу свій будильник.

(Я знаю, що не маю рації)

23.10.2008

Діда ховали, як скіфа,
Із бабою, люлькой, конем,
Ну, як із конем… З мотоциклом,
Що вкрав в Москаля під вогнем.

Ну, як під вогнем… Під звуки,
Пострілів сіллі з щебнем,
Витирпів дід мій ті муки,
На койці під цвинтарем.

Ну, як цвинтарем… У шпитáлі,
Де дядько мій працював,
Коли діда мого поховали,
Він з чаєм пів торта сожрав.

Ще від «Солоних Пісюнів» :
Коли діда били палкою Масковскай
Бєрци мого діда

Давно вони минули, лячні ті часи,
Але осад залишився, як чорнії синці,
Осад залишився, як в романі сноски,
Про те, як били діда палкою масковскай.

Давно вони минули місяці репресій,
Тижні і години психологічних стресів,
Коли назвали діда «Куркулем Дніпровським»,
А потім били й били палкою масковскай.

Пам'ятаю розорену хату, та як бабу везли у тюрму,
Як дід із коханкою Любой вже не ховались в садку,
Як повернулася баба — при конях, на синій повозкє,
І як била діда мого короткою палкой «Московской».

Діда ховали під пісню, що співав він в ансаблі народників,
Що любив він співати коли, збирали у лісі ми котиків,
Що любив він співати коли, біг у трусах і матроскє,
Від злючої баби моєї, що бігла із палкой «Московской».

Ще від Солоних Пісюнів:
Діда ховали, як скіфа...

Бєрци мого діда — класикою стали,
Серед панків, готів і скінхедів сраних,
Бігають в них, топчуть, квіточки зелені,
Ну, а потім мочать — нефорів зелених.

Хтось мені сказав, що бєрци це не круто,
Що бєрци для солдатів — їм у них так зручно,
Я скажу вам чесно, щоб сумлінь не мали:
Бєрци мого діда — класикою стали!

( Аморальна казка для дорослих )

До чергових виборів все менше і менше. Кандидатів все більше і більше. Правди як не було, так і немає… Кожен намагається придумати щось своє, оригінальне, таке, як ніхто не казав і не робив дотепер… Всі намагаються зробити якомога більш толератний вираз обличчя і як можна більш чесний і прозорий погляд. Кожен намагається вигадати шикарний слоган, який би запам`ятовувався і всунути його у кожні вуха. І поки вони це роблять, вона працює.
Вона. Вона, та, кого іменують новою залізною леді. Та, в кого гази. Точніше, проблема з газами… А ще точніше – газові проблеми. Вона – сердешно-сердечна і тим не менш пікова дама… і пікОва і пІкова… Ось ми спостерігаємо як крізь вуста її покидають останні залишки совісті. Здоровий глузд вже давно втік від неї до позафракційних… Вона каже, наскільки прихильно до нас ставиться МВФ… Забуваючи сказати, наскільки довго ми будемо змушені потім неохочим вірно-вдячним поглядом дивитись на його дупу.
Отож, в своєму неовальному, але досить таки непоганому кабінеті сидить Вона. Юлія. Перед нею на столі лежить передвиборча газета Арсенія з його лисиною на титульній сторінці. У нього на лобі синьою пастою намальована зірка Давида і написано «Х**». У Юлії в руці кулькова ручка. Рука, в якій ручка, тремтить. Це не щось інше, як невроз. Звісно, вона також хотіла – ні, не врятувати країну… — хотіла використати таке влучне гасло… Але шось десь там погасло і його підсунули Арсенію. Зґвалтована невдачею, вона набирає чийсь номер, який починається на «8 — 10 – 1»…
— Екск`юз мі! …. Єс, ай ем! Лессн хіа! Кілл! Кілл хім! Кілл енд фак хім!.. Уот? … Єс, єс, оф корс. Оф корс Арсеній!!! Кілл Арсеній!!! Кілл енд фак, фак, фак Арсеній! – поклавши слухавку, Юлія врубає новий альбом DVS «Big fish», розпускає косу і починає знімати нервову напругу… Проходить 15 хвилин такого гоцання і в кабінет стукають.
— Хто там? – нервово скручуючи калач над головою питає Юлія.
— Ета я! Ета я, Кролік!
Від жаху, який охопив її, Юлія хаває кінець коси і вирячує червоні очі.
— Хвилинку, хвилинку! (поправляється) Заходьте!
В кабінет заходить Арсеній. Він одягнений в стилі мілітарі, з пейнтбольною гвинтівкою в руці і сигарою в зубах.
— Я щойно мав розмову з серйозними людьми і вони порадили мені врятувати країну. Тому я прийшов тебе вбити!.. Жарт. – І Арсеній заходиться в істеричному сміхові, від якого в Юлії вібрує права цицька.
— Я рада за тебе, Арсюша. А до мене чаго прийшов?
— Прийшов сказать, шо в тебе, ліса подколодная, шансів нема. Закінчились, чуєш?!
— Йди геть, Миш`якій!
Арсеній по кролячи виставивши зуби зкорчив гримасу у відповідь і вийшов. Вже зникаючи з виду він обернувся і роботоподібним голосом проказав: «Алл бі бек!», і викинув на підлогу сигару. У темних коридорах влади ще довго відлунням бився об стіни його регіт. Юлія все ще стояла перед відчиненими дверима. Лише тепер вона відчула різких запах керосину, який поширився навколо. Вмить біля недопалка спалахнуло полум`я і жовто-блакитна доріжка вогню побігла до колись прекрасних ніг прем`єра.
«Я табі, бл**ь, врятую країну!...» — ці слова вертілись в рудій голові тоді, коли перші протипожежні сигнали відкрили крани з водою на стелі.
…Мокра і зла, вона вигадувала вишукану помсту.

Читать дальше →