Наступит день,
И станет ясно.
Вся та сирень,
Запахнет страстно.
Не дождь, не снег,
Не будут падать,
И человек,
Не будет плакать.
И сердце криком
Не взорвется.
И душу мигом
Свет коснется.

И даже малые невзгоды,
Уйдут куда-то далеко.
В душе не будет злой погоды
мне, человеку, вдруг, легко.

Ну а пока
Всё те же ночи.
Всё с табаком,
И все без мочи.
Весь алкоголь,
Как мои братья,
А вся та боль
Мое — проклятье.

© Copyright: Чуприна Александр, 2012
Свидетельство о

Читать дальше →

О горячо любимой теще
Сегодня мой пойдет рассказ.
Как рассказать бы мне попроще,
Чтоб понял каждый тут из вас?

Она у нас как заводная!
Сто тысяч дел она за день
Попеределает не зная
Как тратить жизнь на сон и лень.

Она отличная хозяйка
И мать, и бабка и жена!
И я скажу вам без утайки
Она красива и нежна!

А если кто-то заболеет,
Ну, например, радикулит,
Она ни сколько не робеет,
Уколом в попу исцелит.

Я не солгал сейчас ни слова,
Правдив, как грешник в смертный час!
И повторить готов я снова
Вы, теща, просто экстра-класс!

От і літо переполовинилось,
Вже до осені хиляться обрії…
Наші спомини лишаться добрими-
Не пектимуть своїми провинами…

І відходять експресами місяці,
Ні на кого із нас не чекаючи,
І не слухають зойків розкаяних —
Глушать їх металевою піснею…

Вітер з рук так раптово вихоплює
Дні-квиточки проткнуті компостером
(Не минаючи жодної постаті..)
Їх несе… розсипаючи попелом…

Юний день прокидається.
Пропонує себе як ґрунт для дій,
пропонує себе як їжу.
Ми не маєм права
нехтувати.

Юний день — як цілина.
Він прихильний до всіх і до кожного.
Потім він передасть життя
естафету
молодику-Місяцю, який теж —
на дріжджах.

Щоб завтра прийшов день не гірший,
ми мусим випити цей
до дна
й не захмеліти,
не піддатись чарам.
І тоді Завтра не викривить наш шлях.

Ми — діти нового дня.

07.05.2009

Ні́чого сказати.
Цей день німий.
Він млявий
і занадто довгий.

Цей день — як протяг.
Цей день — обгортка.
Зламаний потяг
і зграя вагонів.

Лише рука болить…
І очі червоні…
Зіниці холодні…
Це нікому не треба…

Сьогодні квіти не розкрились:
стояли і не дихали.
Дивились і не бачили,
бо бачить було нІчого.

Ні́чого сказати.
Цей день німий.
Так набрида відпочивати!
Тож починаю планувати.
А завтра — ще одне «хто зна...».

08.06.2008

Мені кажуть вимкнути світло,
але ж тоді я не бачу жодної брехні.
Тому я і зараз залишився
при відкритому вікні.


Читать дальше →

Сірий день вже змінився світлим
Загорілась свічка життя,
І так заново, гарно й привітно
Почало говорити життя.
Воно радість несло й говорило
Несло правду в словах і ділах,
І мені очі на правду відкрило,
Бо раніше жила я у снах.
Все поєднано і не роздумуючи,
Я спитала його про весну,
А воно посміхнулась украдливо
І сказало: її поверну.
Будуть ще теплі сонячні ранки,
Будуть світлі й яскраві дні
І з захватом стрічатимеш світанки
Й поважатимеш ночі ясні.
Я його запитала просто:
Ну чому часто так бува,
Хтось голодний сидить на вулиці,
Й особливо коли зима.
Мерзнуть бідні і всі аж трусяться,
Ну а інші собі в теплі
із грошима своїми ховаються
й не питають чому сумні.
Ну чому вони не діляться
і не поможуть за просто так,
на машинах своїх носяться
а в душі в когось просто крах.
І послухало тихо життя
І сказало: таке вже я є,
Бо тому кому діла нема
До всіх інших, краще ж своє.
Філософія ця не складна:
якщо маєш своє – цінуй,
якщо маєш що дать – давай,
І ніколи про це не шкодуй.
Якщо можеш з кимсь поділись,
не чекай похвали, а вір
наймудріше що є в мені — просто час і навколишній мир.

Вже день.
Знаю, час прокидатись,
у перші звуки навколо вслухатись.
Та я під ковдрою хочу лишатись.
Не хочу собою пишатись.

Вже день.
Знаю, час вставати,
перші краплини гріха ковтати.
Всі знають, тому не буду кричати.
Я тільки хочу до ночі лежати.

Вже день.
Знаю, час підніматись.
Кажуть, народився лінуватись,
але ні! — я лЮблю милуватись
останньою зорею, що ще лишилась у вікні.

Кліпає очима ніч.
Хляпає дверима день.
Потирає руки ранок,
а я — вужем — між них.
В тому річ,
що на поверхні вен
розчервоніла рана.
Я бачив мучнів тих,
котрих
посеред лих
лишали самих,
тих,
кого неодмінно спускали
зі стріх,
попри їхній страх.
Щовечора їх мрії
купалися в надії:
додИхать до ранку;
а на світанку
на паркані —
де півень будить нерви —
там сидить правда:
вона — стерво!
В дереві зникає сич.
Сиплеться життя із жмень.
Кліпає очима ніч.
Хляпає дверима день.

… Ні день, ні ніч
Ані хвилини
І віч навіч
Я як дитина
Стою тремчу
Жду покарання
Бо я відчув
Її кохання
Але стіна
Що не здолати
Поділить нас
Не дасть кохати
Та що ті стіни?
Що лякає
Ніщо не спинить
Бо кохаю…