Риторика хворого апатією
Чому цей світ зробили таким «плоским»?
Сказати «сонце», ніби просто «хай».
Чому «спасибі» стало таким тоскним?
Типу «так треба – так і промовляй».

Де зникла звична людська щирість?
Де ми? А не ці мертві маски.
Чому низька словесна сірість
Спіймала нас у свої пастки?

Так хочеться любити щиро всіх,
Щоби злилася з світом ця любов.
Так хочеться щоб всюди лунав сміх
І бачити цю радість знов і знов.

Але в наш час це мало хто оцінить.
Лиш одиниці, що такі як ти.
І ми й не помічаємо підміни,
Приймаємо фальшиві паспорти,

Збираємо деталі із дефектів
І в результаті маємо брехню,
Жахливий фальш та п’ять сумних аспектів…
І світ перетворився на «фігню».

Де зникло те, що йменувалося душею?
Де ділось те, шо звалося коханням?
Втопилося? Покрилося іржею?
Залишило лише пусті питання…