Кто в этом мире я? Не знаю…
Не знаю я куда иду…
Когда победно засверкаю,
Когда найду свою звезду!

Мне не подвластны злые силы,
А в добрых силах проку нет.
Они ведь добрые – не злые
И не захватят Белый Свет!

Но может он нам и не нужен?
Ведь что потом нам делать с ним?
И так наш род людской не дружен
И мы не знаем, что творим!

Нам стало тесно на планете,
А наша численность растет.
И мы надеемся, как дети,
Что Шар Земной не упадет.

Наступит светопреставленье,
Польет огонь из облаков,
Но может быть на исправленье
Бог даст нам парочку веков?

Кто в этом мире я? Не знаю…
Зачем живу, куда иду…
Я не блещу и не сверкаю –
Я лишь ищу свою звезду!

Мне не подвластны злые силы,
А сил добра – их просто нет.
Хватайте топоры и вилы
И захватите Белый свет!

Зачем, вы спросите, он нужен?
И как потом его делить?
Наш Мир ужасно перегружен
Его нам нужно разгрузить!

Нам стало тесно на планете,
Мы тормозим ее полет.
И опасаемся, как дети,
Что Шар Земной с пути свернет.

Наступит светопреставленье,
Уйдут под землю облака
И скажет Бог: «Вам нет спасенья!
Как вы достали! Всем пока!»

Я люблю ночь и темноту.
Там я вижу свет.
Когда звезда падает — это смерть.
но это красиво.

Днём мне трудно под Солнцем,
которому я поклоняюсь,
как единственному настоящему теплу.
Оно слишком добро ко мне.

Я хочу видеть добро.
Белое наилучше смотреть на чёрном полотне.
Поэтому когда наступает ночь,
я вхожу в свет.

09.01.2009

Я выбрал путь добра и света,
Но в сундуке лежит мой меч.
Мне не дает покоя это,
Ведь надо свет от тьмы сберечь!

Мне нужен конь, копье и латы
И я отправлюсь в дальний путь.
Там я не буду ждать зарплаты,
Там я добуду что-нибудь!

И возвратясь из дальних странствий,
Тебя, любимая, найду
И подарю цветочек красный
И с неба снятую звезду!

Народжена в цілунках
з любові і добра,
у дорогих дарунках
з'являється зоря.

Вона над світом стане
і прийде чоловік,
із серця він дістане
життя нового сік.

Зоря відкриє очі,
покаже Сонцю путь
із лона тої ночі,
яку пора забуть.

І розійдеться море,
і звільнить Сонцю шлях,
щоб відступило горе,
неначе в вітрі прах.

Усі, хто мерз до того,
зігріються умить.
Не буде більш нічого,
що б їх могло сліпить.

Птахи покинуть клітку,
й летівши довгу путь
благу щасливу звістку
всім світом рознесуть.

І Сонцечоловік той
навчить любити світ.
І буде тих багато,
хто сяде в його пліт.

Усі річки — до моря,
а з ними і думки.
Усі коханням хворі
знайдуть свої вінки.

Із моря всім можливо
черпати мудрість літ.
І буде неможливо
спинити ваш політ.

Зоря запалить небо
й піде нового ждать.
А вам любити треба,
творити і не спать.

Ви мусите знать правду
про свій чудовий світ.
Знать кожну його рану
і кожну з його бід.

Добро робити треба,
не дивлячись убік.
Тоді засяє небо,
як Сонцечоловік.

15.01.2009

Темно. Так темно! А байдуже всім.
У всіх одне горе і кожен має своє.
Та я бачу світлу постать. Ось вона йде.
Постривай, в тебе пісня для мене є.

Заспівай же мені про мій сонячний світ.
На тобі на мені — його плин, його літ.
Заховайся в мені, поки дощ, поки сніг.
Ти впізнаєш в мені Сонцесвіт, Сонцесвіт.

Страшно. Їм страшно. Але вони сплять.
Розбудити їх нікому в світ.
Близ один одного, поруч лежать
і один огороджує їх колючий дріт.
Та я бачу світлу постать. Ось вона йде.
Постривай, в тебе пісня для мене є.

Заспівай же мені про мій сонячний світ.
На тобі на мені — його плин, його літ.
Заховайся в мені, поки дощ, поки сніг.
Ти впізнаєш в мені Сонцесвіт, Сонцесвіт.

Ми ввійдемо в новий день.
Ранкова зоря дасть води з долоні.
Чисте повітря до легень
запросимо ми. І запульсують наші скроні.

Заспівай же мені про мій сонячний світ.
На тобі на мені — його плин, його літ.
Заховайся в мені, поки дощ, поки сніг.
Ти впізнаєш в мені Сонцесвіт, Сонцесвіт.

16.05.2009

Я люблю ночь и темноту. Там я вижу свет. Когда звезда падает — это смерть. Но это красиво. Днём мне трудно под Солнцем, которому я поклоняюсь, как единственному настоящему теплу. Оно слишком добро ко мне. Я хочу видеть добро. Белое лучше всего смотреть на чёрном полотне. Поэтому когда наступает ночь, я вхожу в свет.