Стакан горілки на столі
І сльози падають не в такт
Я наче насмерть захворів,
Сьогодні мій останній акт.
Гітара плаче у руках —
Останні ноти моїх днів.
Застиглий крик в моїх словах,
Я наче насмерть захворів.

А вас немає — ви пішли
Із цього світу в небуття,
А я ще тут, я ще живий,
І плачу, плачу, плачу я.

Стакан горілки на столі
І скибка хліба понад ним.
А поряд фото — ми малі,
Ще стоїмо серед весни.
Наступний кадр — я один,
А ви пішли, вас вже нема.
Немає для життя причин
І надворі стоїть зима.

Я ще не вмер, ще не сідий,
А ви пішли з цього життя,
А я ще тут, я ще живий,
І застигає кров моя.
Стакан горілки й цигарки —
Сьогодні ви моя сім'я.
Сьогодні мій останній акт.
І плачу, плачу, плачу я.

Ті, що колись при зустрічі, вітали
з ким ми багато так пройшли
мене вже все це так дістало
а головне, що остогідли ви

ті що колись так посміхались
та з злою посмішкою в слід
казали в спіну лайки та образи
Спостерігаючи повільний хід

бувайте та не знайте лиха
мабуть я все ж таки піду
не вздовсі просто вас забуду
забуду, посміхнусь, піду

мабуть той самий час настав,
я, зрозумів, що наодинці, краще
що наодинці краще,
краще ніж посеред вас

Хто скаже мені скільки вітер вже віє?
Як довго живе надія на мрії?
Чому ми не можемо час повернути
І в те що було знову пірнути?
Із болем у серці я життя проживаю,
І що не хвилина — дитинство згадаю.

Всі друзі мої так далеко від мене,
Не знаю тепер чи до них я повернусь,
Тримаю надію що хтось та згадає,
І знайде мене. Чи це буде не знаю…

Я ще пам'ятаю як на річку ходили,
І те як горілку літрами пили,
Як біля багаття гітара в нас грала,
Ні сум ані туга нас не чіпали.
При першій нагоді в бійки влізали,
На голову п'яну пригод ми шукали.

Всі друзі мої так далеко від мене,
Не знаю тепер чи до них я повернусь,
Тримаю надію що хтось та згадає,
І знайде мене. Чи це буде не знаю…