Надворі знову темно.
Там зима.
І котрий рік, так дивно, —
Ти сама.
Без сенсу всі розмови
Й біг хвилин.
Так дивно що я знову
Сам-один.
Між нами кілометри
У словах.
Куди ти ділась? Де ти?
Ти у снах.

Дівчина із снів
З запахом весни
І теплих почуттів.
Дівчина з поем
Із посмішкою сонця
Й голосом сирен.

Надворі знову світло.
Там йде сніг.
Комусь це все набридло.
Та не мені.
Сніжинки всі розтануть
Наче дні
Які нас добивають
В тишині.
В холодних стінах вихід
Не знайти.
За кожним поворотом
Знову ти.

Дівчина із снів
З волоссям наче шовк
І запахів морів.
Дівчина з життя
З очима як смарагди
Своя і нічия.

Надворі знову свято.
Новий рік.
Так важко вже тримати
Серця крик.
Куранти вже чекають.
Знак небес.
А мені не вистачає
Тут тебе.

Дівчина із снів,
Я так тебе чекав
Так хотів…
Дівчина із мрій.
Без тебе — просто смерть,
З тобою я живий.

Він сидів у своїй кімнаті за мольбертом нервово накидуючи контури дівочої постаті на незаймано-білому листі… Олівець в правій руці юнака дрібно тремтів: хлопця била дрож… не від невпевненості -малювати портрети малознайомих людей, було для нього не в новинку… вони були досить вдалими(один із його друзів називав його картини,«живими», через точність, чіткість ліній і надзвачайну правдоподібність), але… дівчина… ця дівчина, котра сиділа буквально в кількох кроках від нього, дивним чином позбавляла його можливості не лише малювати чи говорити а навіть думати…
Він сидів і стикав зуби від люті і власного безсилля і малював той клятий портрет смаглявої красуні з мідно-золотистим волоссям, яке водоспадом розтікалось по плечах, карими очима і родимкою в правому кутику вуст…
вона була одягнена в футболку салатового кольору і білу спідничку нижче коліна… на босу ногу були одягнені легкі сандалії пісочного відтінку…
Йому несподівано прийшла в голову попсова фраза типу: BEATY will save this world...save...world…
«ТАК, так краса врятує світ, або просто вб*є його»-песимістично оскалився він подумки… Боже, який я жалюгідний…
AND WHAT NOW? КУДИ МЕНІ ТЕПЕР ІТИ? А ЧИ ПОТРІБНО КУДИСЬ ІТИ ВЗАГАЛІ?)
ВСЕ ВАШ ПОРТРЕТ ГОТОВИЙ,- КРІЗЬ ЗУБИ ПРОЦІДИВ ХЛОПЕЦЬ…
Він, зціпивши зуби, мовчки підійшов до ще юної та тендітної, але напоєної келихом неземної краси леді і тремтячими руками (чи то від недавніх думок… чи від дивного… ще незрозумілого для ноого відчуття всередині) передав портрет.Беручи це творіння майстра, дівчина випадково доторкнулась до рук художника...і в цю хвилину… в цю лише одну мить щось ніби голкою кольнуло всередині… він відчув ніжність.її смаглявих тендітних рук… від чого ще сильніше стиснув зуби і промовив єдине слово «прошу»… на що з її рожевих незайманих вуст пролунало ще таке щире і невимушене «Дякую»…