Я ніколи не писала тобі, мій рідний.
Моє серце зàвжди прагнуло кудись на захід.
Та в твоїх очах дніпрових не було й виду,
Що тобі завдала болю та моя спрага.

Сміх луною відбивався від твого неба.
І вертався до ріки, дзвенів в її хвилях.
«В твоїх мандрах, — ти казав. — Уже нема потреби.
Повертайся! І ми будемо разом щасливі!»

Та моє буремне серце розсікало простір:
Все шукало собі дому за межею дому.
І гостинно світ стелив мені свою постіль.
Та давав не відпочинок, а лише втому.

Наші душі розривали береги навпіл.
Я шукала, ти чекав — таким був наш неспокій.
Доки з часом не відкрилася мені правда:
Моє серце — там де ти, мій красень дніпроокий!

Ти простив, як то властиво лише мудрим.
Ти чекав, і я почула враз твоє чекання.
Моє Місто — незбагненне, дороге чудо! —
Нині щиро зізнаюсь тобі в своїм коханні!

Так далеко від рідної пристані,
У байдужій, не своїй країні…
Ти заплутався в чужих істинах,
Для Вітчизни ти втрачений нині
Серед сотень чужих людей,
Серед тисяч чужих облич,
На дні океану ворожих ідей,
І не врятує навіть ніч…
І навіть зорі не втішають,
І навіть зорі дивляться не так…
Вони ридають, вони знають,
Як важко серце стиснути в кулак!
Як важко розіпнути пам*ять,
Забути розтоптати отчий дім,
Американські мрії усе спалять,
Без дому і без слави:
залишений ні з чим!
Ти -емігрант, нікому не потрібний,
Ти-емігрант, чужий серед чужих,
Спочатку ейфорія-потім стих:
На цій Землі нікому ти не рідний!
3 .11.2011

Для того щоб стіни росли рівні,
треба правильно закласти фундамент.
Підійти до цього найвідповідальніше
і найбільш уважно.

Ноги вгрузли у цемент.
Я закладаю фундамент —
найважливіший елемент
мого нового дому.

При народженні дитини
не шкодуй свого сну.
Основу заклади ясну і міцну.
Тоді і на заході Сонця
твій дім стоятиме у світлі.
Поясни всім, як ти це зробив.

Як вода через брезент,
так життя і фундамент.

Хто має криву основу,
схожий на бідолашного метелика,
що опівночі відчайдушно б'ється
об мою кришталеву люстру.

26.01 — 07.05 2009