Фактично ніхто з вас мене не знає, та і я не в змозі прочитати усі ваші твори і скласти у свідомості уявлення про вас як людей, як митців… Перш ніж виливати свою душу, а вірші, проза, чи будь-яка інша діяліність, побудженна переживаннями, роздумами є нічим іншим, окрім як частинками душі, подібно тому, як ми з вами є частинками єдиного живого(слово Його позначаюче — Бог, хоча я незовсім впевнений в його вірному тлумаченні і розумінні...) так ось, для початку я хотів би дізнатись чи готові ви, прийняти частинку мене, послухати, подискутувати, надихнути… І загалом, чи потрібен тут я?

Де ж він вештається, вітер?
Де ж воно стоїть, море?
Де ж воно летить, небо?
Де ж творю я, в якім світі?

Не закручуй мене вліво,
коли я вже почав вправо.
Не треба мене вгамовувать,
коли я, мов смерч, вже відриваюсь від землі.

Не напружуй мене тоді,
коли я, заплющившись, рахую тишу.
Не давай мені снодійне,
коли я вночі малюю небосхил.

Не зачиняй мені вікно,
коли я дихаю цвірканням цвіркунчика.
Не відчиняй вікно тоді,
коли я хочу задихнутись.

Не питай мене, як виглядає Бог,
бо більше Бога я не побачу.

Де ж він вештається, вітер?
Де ж воно стоїть, море?
Де ж воно летить, небо?
В чиїм світі я творю?

_____________________
23.03.2005