Вона несе мене у спокій
і розчиняє в золоті своїм.
Спокій контрольовано глибокий.
Зранку не тривожать солов'ї.

В того, хто в захмар'ї заблукав,
небом розтеклася туш.
Кров чужа на моїх кулаках.
Жду тебе, холодний гострий душ.

На її багрянім небосхилі
смертнобіло повстають сніги.
Їх не всіх торік скосили
й поскладали в крижані стоги.

Тонуть жовті вулиці у листі.
В небо голі просяться гілки.
Мої помисли сьогодні чисті,
та за ребра підійняли на гаки.

Сиві дні, куди ж мене несете?
Мої руки прагнуть сильних злив.
Злив не злих, злив мудрих. Я у себе
плив би я струмками, в себе плив.

Венами і жилами на зливі
я мандрую в пошуках себе.
Забагато тих річок фальшивих,
але мій човнар і проти течії гребе.

У сірий пасмурний ранок
в підніжжі нового дня
як пес зализую рани,
підошви коле стерня.

Зерня на землю впаде
весною добрих надій
і своє тіло знайде
на плечах жилистих мрій.

Торкнулась скронь моїх злива.
Тебе зачекавсь уже я,
моє усміхнене Диво,
ранкова зірко моя.

Попід горою піду я,
Сонячним шляхом у день.
Я свою долю збудую
із світлих і добрих пісень.

Ми помандруєм щасливо,
нас не знесе течія,
кохане усміхнене Диво,
добре і лагідне Диво,
зірко ранкова моя.

03.10.2010