Вітер в обличчя
Сліпуче світло прорізає скло,
Розплескані емоції об шибку,
За склом вже щастя рясно розцвіло,
А я ув’язнений в запліснявілу клітку.

Закладені на верхню полку сни,
Зачинені бажання рвати струни.
Занадто світ для справжнього тісний…
Ніхто на почуття уже на клюне.

Просперечали душі теплий дар —
Не в силі подолати перепони.
Сховалося прощання поміж хмар,
Апатію не гонять вже ікони.

Приїлися в минуле світлі дні,
Та сил все це терпіти більш немає.
І враз в душі займаються вогні
Та власне серце жити надихає.

І от легеньким порухом руки
Натхнення ґрати з тріском розтрощило,
Розсипалася шибка на шматки,
Від вітру серце пристрасті відкрилось.

Рвучкий стрибок і сила притягання,
Політ палкий та почуття в обличчя.
Я вільний зараз – це моє бажання.
І усмішка до себе ніжно кличе.

Ідея написання цього тексту з'явилась після перегляду фільму «Переправа». Після таких фільмів починаєш розуміти, що держава в якій ти живеш схожа на велику клітку виравтись з якої не так і просто.

Життя як зоопарк
Клітка моя тут.
Навколо лиш паркан
Який я не пройду.
Політик й депутат
Залишили мені
Життя як зоопарк,
Пусте життя для мрій.

Життя як зоопарк!
Лиш стіни і кути.
Я більш не хочу так,
Та нема куди піти
В житті як зоопарк...

Я знаю кожен кут
Своїх чотирьох стін
Я тут насамоті
Серед тисячі життів.
Я мріяв про краї
В яких живе весна,
Та мрії ці мої
Вже не піднімеш з дна.

Життя як зоопарк!
Лиш стіни і кути.
Я більш не хочу так,
Та нема куди піти
В житті як зоопарк...

Є тисячі кліток,
Та твоя лише одна,
І як би не хотів,
Твоя буде лиш вона.
Я мріяв про краї
Де літо ще живе,
І доки я живий
Моя надія не помре.

В житті як зоопарк!
Лиш стіни і кути.
Я більш не можу так,
Та нема куди піти
В житті як зоопарк...

Життя як зоопарк.
Пусте життя для мрій.