Я був яблуневим цвітом
І грався зі мною вітер
І гріло мене сонце ясне
І ти як метелик прекрасний
Навколо мене кружляла
Майбутнє удвох уявляли
Я пестив тебе пелюстками
І поглядом грів і думками
Вдивлявся в краплини роси
Мов дзеркало твої краси
Я цвів, я пахнів я буяв
І травень на дворі стояв
Коли збій дала природа
За щирість мою в нагороду
Метелик той гусінню став
І сонце світить перестало
Змінилося все навкруги
Чужим став, хоч був навкруги
Із квітки також я став плодом
Можливо не та стала врода
Та свої душі не втрачав
І зміни в ній не помічав
Метелик чи гусінь, ти стала
Мені як тоді кохалось
З'їдала ти душу мов листя
Але залишалася чиста
В думках ти була ще моя
Я тілом і розумом в'яв
Ти поруч була — я далеко
Без тебе не міг, тиж — легко
Благав не показуйсь на очі
Не можу, не вмію, не хочу
Без тебе я існувати
Час яблуко-мене зірвати
Просив я ласкавою будь
Закресли, зітри і забудь
Та знову природа змінилась
В метелика знов ти втІлилась
Я в'яв та дізнався, що скоро
Ти знов пролітатимеш поруч
І знов захотілося жити
Я мріяв тебе знов зустріти
Навіщо про то я дізнався
Одразу в дорогу зібрався
Та ти мене там не чекала
Так важко тоді мені стало
Так серце моє защемило
Дов'януть мені захотілось
І впасти так, щоб назавжди…
Здалось не минути біди…
На ранок сталось проясніння
Я не один у мене є насіння!!!
Весною знову деревце зросте
І знову цвіт на ньому зацвіте
Пахнючим буде і веселим
А потім знову прилетить метелик…

Я йшов по парку всипаному листом
І посміхалось мені осіннє місто
І в синім небі хмаринка танцювала
А ти мені на зустріч крокувала

Леді Осінь, Леді Осінь
Може то мені здалося
Може то мені наснилось
Біля мене зупинилась
Леді Осінь, Леді Осінь
Ніжний погляд з-під волосся
І твої слова: — «Привіт»
Навкруги змінили світ

«Не впізнаєш?» — мене ти запитала
І моє серце так закалатало
Змінилась ти і проминули роки
Та як тоді, я знову втратив спокій

Леді Осінь, Леді Осінь
Може то мені здалося
Може то мені наснилось
Біля мене зупинилась
Леді Осінь, Леді Осінь
Ніжний погляд з-під волосся
Знов побачив твої очі
Потонути у них хочу

Та на руці твоїй блистить обручка
Біжить дочка, бере тебе за ручку
А я очам повірити не можу (тут читати повільно стурбованим голосом)
Бо як дві краплі вона на мене схожа

Леді Осінь, Леді Осінь
Може то мені здалося
Може то мені наснилось
Біля мене зупинилась
Леді Осінь, Леді Осінь
Ніжний погляд з-під волосся
Скажеш ти: — «Ну все, бувай»
В серце ніж твої слова

Ця ніжна посмішка
На твоєму обличчі —
Розвіє смуток мій,
І небо стане ясніше!

І серце не б'ється,
Подих завмирає,
Коли ти поряд,
Коли ми разом гуляєм!


Читать дальше →

Моя перша біда – він.
Його ніжні слова. Марево.
Звинуватила часу плин,
А до часу йому однаково.
Відлітала у інші виміри,
Намагалась очиститись. Марно.
А у щастя вже інші розміри.
Замість «гарно» тепер «негарно».

Моя друга біда – ти,
Твої очі й вуста. Спогади.
Пахне гіркий біль самоти,
Коле тонкий шовк одягу.
Пам’ятаю усі тонкощі,
Запах губ і очей. Солодко.
Це все кляті-прокляті ревнощі.
Замість «тепло» тепер «холодно».

Моя третя біда – я.
Мої «хочу» й «потрібно». Мрії…
Його вірність і зрада твоя.
А мені – лиш шматок надії.
Крізь розбиту ущент душу
Чужі очі дивляться з докором.
Я, напевно, забути мушу,
Але… Спогади, кляті спогади.

Натщесерце молюсь ангелам,
А у серці все ті ж протяги…
«Не судилося», – кажуть люди, нам…
А у пам'ять з минулого потяги…
Час загоїть, зашиє рану,
І залишаться лиш рубці…
Обпікатиме лиш так само
Сльоза спогадів на щоці.

Я пишу повідомлення,
А у відповідь мовчанка,
Не несе задоволення
Ця твоя забаганка.
Я питаю чи ми друзі,
Та ти відповідь не знаєш,
І я точно відчуваю
Що мене ти не кохаєш.

Я дивлюсь на небо
Із цим новим болем,
Але я його знищу
Алкоголем.
Я думав може бути
Хоч дружба, чи кохання,
Та реальність проти мене
Пішла повстанням.

Я зрозумів що мої дії
Нічого не варті,
Усі мої бажання
Я поставив на карту.
Але здала ти мені
Двійку і валета,
І я втратив на цій грі
Всю душі монету.

Тепер я більше не бажаю
Так жити,
Я навіки забуду
Що таке «любити».
Це життя без компромісів
Неможливе,
Та для мене це тепер
Не важливо…

Я зрозумів що мої дії
Нічого не варті,
Усі мої бажання
Я поставив на карту.
Але здала ти мені
Двійку і валета,
І я втратив на цій грі
Всю душі монету.

Любов кохаю, кохання люблю
І не розумію любов свою.
Навіщо і треба? Просто живу.
Живу…
і без тебе не проживу.

Проживу…
без кохання, без нього не зле,
Якщо мати знання,
і тільки одне:
Тяжке кохання, люблю тебе, жду,
Кохай мене — свою любов легку

© Олександр Приходько (Folkone)
23 листопада 2008

Вже сонце сховалось і ніч навкруги,
Місяць тихесенько світить згори.
Під зорями згоден до ранку чекати,
В таку ніч липневу хіба можна спати?

Жду, коли вийдеш ти…
Жду, коли вийдеш ти…


Читать дальше →

Спливають повільно і ночі і дні,
Вони дуже схожі, мов краплі води:
Щоразу те ж саме, що разу все й те ж –
Електрички, машрутки,
Кудись просто йдеш…


Читать дальше →

Сьогодні зранку я прокинувся від болю,
Я відчуваю як зникає моя воля,
Сьогодні в снах я тримав у руках зірку,
Але ці сни наче зношена платівка.
Сьогодні день почне усе по новій,
Я почуваюсь знову нездоровим.

Чи ти заплачеш якщо я помру?
Чи ти згадаєш що для тебе я живу?
Чи ти побачиш біль в моїх очах?
Чи ти відчуєш в серці своїм страх?
Чи ти підеш зі мною в забуття?
Чи важливе тобі моє життя?

Мені казали що кохання дає крила,
Та почуваюсь я наче кам'яна брила.
Я стрибнув вгору… і не торкнувся хмар,
І впав униз, відчув землі удар.
Ще вчора вранці було моїм все небо,
А вже сьогодні мені його не треба.

Чи ти заплачеш якщо я помру?
Чи ти згадаєш що для тебе я живу?
Чи ти побачиш біль в моїх очах?
Чи ти відчуєш в серці своїм страх?
Чи ти підеш зі мною в забуття?
Чи важливе тобі моє життя?

Від душі замку залишились руїни,
Чому мені ти вистрілила в спину?
Я так хотів бажанням твоїм бути,
І вже сьогодні не зміг тебе забути.

Чи ти заплачеш якщо я помру?
Чи ти згадаєш що для тебе я живу?
Чи ти побачиш біль в моїх очах?
Чи ти відчуєш в серці своїм страх?
Чи ти підеш зі мною в забуття?
Чи важливе тобі моє життя?

Я бачу навколо лиш смерть і страждання,
Цей світ не приймає від мене зізнання,
Про те що я винен у кожному кроці,
І віра й надія вже на іншому боці…

Порадуй мене Сонцем,
Порадуй мене небом,
Порадуй собою,
Мені це так треба.

Без радості в серці сиджу наодинці,
Цей світ не бажає зізнань від убивці,
Убивці кохання, надії та щастя,
Убивці бажань всіх та душевної радості.

Порадуй мене Сонцем,
Порадуй мене небом,
Порадуй собою,
Мені це так треба.

І щастя немає,
І болю немає,
І більше ніхто
Мене не признає.
І щастя не буде,
І болю не буде,
І серце назавжди,
Помре у грудях.

Порадуй мене Сонцем,
Порадуй мене небом,
Порадуй собою,
Мені це так треба.

Порадуй мене Сонцем,
Порадуй мене небом,
Порадуй мене чимось,
Порадуй хоч чимось…