Я голыми руками кирпичные бил стены
До сломанных костей моих застывших пальцев,
С надеждой, что спасу в себе я пленных,
Выплескивая кровь в ритмичных танцах.
Кричал на них, как мог, срывая злость, что есть,
До связок, разорвавшихся на атомы,
До голоса, что должен был бы сесть…
Но стены-то… Они не виноватые.

По канату, гострому як лезо,
ходить сновида.
З кімнати за ним вилазить
його тінь.
Вона задоволена і сита.
Та він скоро вернеться
із сновидінь.

Сон має право на життя.
Але кожному життю приходить кінець.
Життя того не розуміючи,
пірнає в першу ж річку.

По канату йде сновида.
Мовчи, якщо ти його знаєш.
Ні, ти собі не уявляєш,
як йому нині добре спиться.
По вірьовці для білизни
він йде над твоєю головою.
Йде, наче вчився цьому вічність.

До ранку залишилось небагато.
Промені завадять йому спати.
Він мусить завертати, я хвилююсь,
хочу йому допомогти.
Я кричу, щоб він вертався
і він раптово похитнувшись,
з криком падає униз.

02.02.2008-05.11.2008

Расправив свободно, смотри в облака
Ты чувствуешь ветер, что дышит?
Внизу, под ногами струится река
И жадно желанием пышет…

Хотела свободы, уйти и молчать,
О чем говорило ваше высочество,
Но силы осталось только кричать,
Ведь знала-свобода и есть одиночество…

Теряя себя, смотри на мечту,
Там туман, что молвит пророчество
Лететь и лететь, чтоб обнять пустоту,
Ведь знала-свобода и есть одиночество…

Закривавлені руки згорають у болю.
Знекровлені вени зникають поволі.
Засліплені очі гаснуть без долі.
Збитий воїн лежить серед поля.

Вітер збирає замріяні хмари.
Вівчар захища свої білі отари.
Над головою кружляють кари.
Смерть розсипає оманливі чари.

Спритно до рота цигарку простягнуто.
Худі-бліді пальці зірвано-зігнуто.
Крига крадеться до аорти мов пір«я.
Промінь тремтливий мережиться згубно.

Прикро і грізно гримає грім.
Гроза розкриває свої спраглі груди.
Розірваний обрій пристрибує гірко.
Спиняється світ, життя провалилось.

Тремтливі груди граната пробила.
Серце гирчить, гримає й гризе повітря.
Вриваються стрімко, здригаючи землю
під ногами, що лишились позаду,
вершники передсмертного танцю.

Загрозливий крик!..

______________
20.02.06

«Трохи пітьми» ©
Іде життя по стежці смутку
Й не відає куди звернуть…
Його ґвалтують, наче проститутку,
Але воно не змінює свій путь.

Вже вкотре ранять терни та капкани
Та рештки долі в затхлих болотах…
Кругом сіріють з черепів кургани,
Що вже давно утратили свій страх.

Ясного сонечка ніхто давно не бачив,
А хтось про нього навіть не чував
Лиш крихітний промінчик тут жебрачив,
Та й той себе від цього зла сховав.

Лиш морок, ніч й жорстокі блискавиці,
Що крають мертве небо небо на шматки.
І скис вже труп в гнилій брудній водиці…
Не відрізниш давно де шкіра, де кістки.

Глибоко ранить серце крик маляти,
Вже цілу вічність він десь тут лунає.
Він не дає думкам по ночах спати
Й надію втечі з цього пекла убиває.

Отак життя весь вік шукає вихід.
Знесилившись від безлічі невдач.
І добре чути кроки смерті тихі,
Що розтинають майже чутний плач.