Я шукаю в музиці порятунок…
І голова тріщить від рим,
Останній терпкий поцілунок,
Перед тим, як ти підеш у дим…
Перед тим як ти підеш у невідомість,
Перед тим, як зникнеш назавжди…
Я продав свою любов, а з нею честь і совість-
І я забув про всі твої сліди…
Твої сліди на мокрому піску…
Твої сліди-їх цілувала хвиля,
Я дивлюся в небо: в безмежну ріку,
І шукаю на дні наші крила!


Читать дальше →

to Vogneslava_Svarga

Цілуючи зорі
До твоїх оченят в божевілля пірну,
Поміж сірості скель пропливу непомітно.
Не стрічав восени я ще теплу весну,
А твоя у реальність вплелася так спритно.

Був до тебе порожнім відбитком тепла,
Беззмістовним, сухим і позбавленим болю,
Та прийнявши від тебе два світлих крила,
Осідлав буйний вітер і знісся на волю.

Ніжна Зіронько мила, я змахом тих крил
Розтинаю пів міста та темряву нищу,
Розмітаю утому й страждання, мов пил
Й у твої небеса підіймаюсь все вище.

А у них же лиш радість і сяйво життя,
П’янка вічність тендітна та місяць відкритий.
Я без Неба злий демон й пекельне виття
Я безсилий свідомості й волі скорити.

Не пускай мої мрії в смертельний вогонь,
Бо з тобою лише вони жити навчились.
Мою душу ти грієш промінням долонь,
Бережи ж і ту мить, як ми ніжно любились.

Я ж сліпучим крилом захищатиму рай,
Де ти радісна, щира й тендітніша неба.
Лиш кохай цю реальність, живи й не зникай.
Мені більше для щастя нічого не треба.

І була ніч, і був ранок. День зайвий
Беззвучна північ, тихі мертві зорі,
Незмірна воля, трав засланий килим.
І я в твоїй відкритості просторій
Вуста цілунком вкутую безсилим.

Ні холоду, ні смутку, ні тривоги
І не турбує часта досі злива.
Втомлене серце, усмішка і ноги,
Та поруч ти закохана й щаслива.

Я розчинився в тиші до краплини
І ти вся вітру віддалась покірно.
Він усе дихав ніжністю на спину
Та теплі груди пестив непомірно.

І ось ти ладна кинутись за вдихом
До темних хмар – забутих решток ночі.
Кінчає степ поволі вічність тиху
Й купа в блаженстві усмішку та очі.

Вже через мить ти обіймаєш трави,
Ховаєш сон за стиснені повіки,
Вкриваю тебе, Сонце золотаве…
Я поруч вітру дотиком навіки.

Сповза пітьма з знесиленого тіла
Та рештки ночі небо обійняли
Я вперше бачив, Доле, твої крила,
Коли удвох ми тишу покохали.

Коханій Душі
Я для твого серденька
Буду коханим сонцем
Місяцем молоденьким,
Янголом-охоронцем.

Котиком теплим буду,
Ніжним гірським струмочком
Щастя крізь сльози чудом,
Щирих чуттів клубочком.

Світлом ясним на шляху
Сяятиму без впину,
Мрії сполю від страху
Й вітром вестиму в спину.

Щоб лиш цвіло кохання,
Господа буду молити
Й кожне твоє страждання
Буду собі просити.

Вкрию крильми турботи,
Байдуже, що далеко.
Труднощі побороти
Буде приємно й легко.

І щоб здійснить усе це,
Стримати кожний утиск,
Лагідно доведеться
Личку твоїм всміхнутись.

4

Любов окрилює.
І майже всі, одержавши крила,
в результаті все-одно
з часом уподібнюються
Ікару.