Коли ти думаєш, що все не так як треба,
Коли не знаєш: плакати чи вмерти…
Ти простягаєш руки аж до неба,
Благаючи у Нього просто стерти

Тебе з лиця Землі на віки вічні…
Минає час. Минає біль. Минає страх.
Тебе вже не турбують перші стрічні…
Лиш вогник смутку глибоко в очах.

Тобі вже бАйдуже що буде – ти змирилась
З жорстоким світом, з всезагальним злом…
Ти із печаллю вчора одружилась,
І причастилась сліз своїх теплом.

Коли б спинив хто хоч за крок від прірви…
Шарпнув за руку, ляпасом збудив!..
Прошу: прийди-поглянь-візьми і вирви
Сторінку де немає жодних див.