Мої листи, відправлені в Нікуди,
Яких не прочитає адресат,
У пам*яті лежати тихо будуть
Й чекатимуть пори, де листОпад
Врятує від зникомості німої
Зі спогадів, затертих каяттям…

Листи, що не прочитані Тобою
Для мене називаються Життям…

… твої листи пахнуть зів«ялими трояндами… (Леся Українка)

Твої листи не пахнуть вже трояндами,
Мій любий… дорогий… незламний друже.
Міські балкони все ще звеш верандами,
Хоча вони різняться більш ніж «дуже».

Твої листи… Терпкі зів’ялі спогади.
Коли вони нарешті самознищаться?!
Давно немає «ми». Є «я» і «ти».
Вогнем згорять, у пам’яті ж залишаться.

Старі листи… Сліди від сліз залишились
Десь між минулим і майбутнім днем…
Колись давно клянулись Богом: «Спишемось…».
Колись згорять листи палким вогнем…

прости

такий заголовок

ти залишив у своєму останньому листі

далі

я не читала

все-одно

оригінальності від тебе не діждешся

як і ти не діждешся прощення...

 

забудь мене

хай тобі допоможуть усмішки..

а я вирушу далі

ковтнувши печаль

та високо задерши носа

 

немає місце сльозам

вони випаровуються

під промінням моєї душі

 

публікуй свою жовтизну деінде

you fired

Від радіації забруднені міста,
А в мене кров забруднена містами,
Була одна, тепер уже не та,
Мене не повернути більш листами.
Чекаю щастя і чекаю бід,
Живу одним сьогодні, завтра — іншим,
І тьмариться мені від весен світ,
А за вікном – радіаційні вишні.