Листопад приходить без запросин,
Сідає мовчки і скидає плащ…
Він забере з собою нашу осінь,
Вона піде в минуле-плач, не плач!
А нам залишиться лиш звук:
Ніжний звук осіннього дощу,
Не встояли над прірвою розлук,-
Немає сил: я більше не кричу…
Осінь, багряним сліпучим листям
Палить за собою вчорашні мости,
Я думав, що завжди буду з тобою,
Я думав, що завжди буду з тобою…
Але не зміг я з осені піти!


Читать дальше →

Мої листи, відправлені в Нікуди,
Яких не прочитає адресат,
У пам*яті лежати тихо будуть
Й чекатимуть пори, де листОпад
Врятує від зникомості німої
Зі спогадів, затертих каяттям…

Листи, що не прочитані Тобою
Для мене називаються Життям…

Літні мізансцени осінньої вистави про любов…
і зраду.
Тактика й маневри вмілого актора кличуть в сон
листопаду.
Так противишся напам’ять вивченим провокаціям…
й піддаєшся.
Ще століття й засинатимеш під гучні овації
свого серця.
Йдучи в люди одягаєш по за ширмою маску вірності…
хто повірить?
Не сховати навіть фарбою цинізм цінностей
й хтивість звіра.
Всіх коханок називаєш маріонетками…
і ляльками.
Біль від зрад лікується не таблетками,
А думками.