Це літо заблудилося в росі,
І час-чаклун вже пророкує осінь,
А я цілую неба вічну просинь,
Ловлю за хвіст краплинки-карасі.

Кінець весні. Вона догоріла з останіми променями сонця, або просто втікла. Благала її залишитись вона не чула. Гуляла босою по калюжах. Змочила ноги, захворіла і плакала. Із температурою ловила для мене зорі з неба, торкнула місяць і він впав. Впав і розбився. Рожевий туман стояв над селом. Ніжне марево осені... Але вже літо... Ходила босою по полуниці. Малювала вечір. Мріяла... Про що? Не знаю, про все... Про все на світі... Відкілясь доносяться рапсодії ночі. Зірки зміряють річку, своїми мініатюрними кроками. А я склеювала місяць... Зібрала деякі шматочки. Ті, що вціліли. Дала йому назву, поки він ще молодий. Заснула. Бачила сни про зиму. Змерзла і прокинулась... Там за селом вставало сонце...

Читать дальше →

Смажиться літо рум*яним млинцем

На пекельній пательні міста.

І жоден кінець не звести з кінцем:

Все загрузло в рідкому тісті.

Жоден «Привіт!» не розкаже дощем,

Що ти мій. Ти — луна далека.

Десь на грані оази в пустелі ти — щем.

А над містом панує спека.

Бризкає маслом пекучим асфальт,

Міцно тримає за ноги.

І шукати дороги до тебе, нажаль,

Я не маю ні сили, ні змоги.

Вправно пече дивний кухар з небес:

Все відміряно чітко і легко.

Смажить рум*яний млинець із сердець.

А над містом панує спека.

Іду по теплому асфальту я босоніж,
І світить сонце, і шумить трава
З-за тину вигляда жовтавий сонях
І головою він мені кива,
Біжать по небу легкі, ніжні хмари,
Моє обличчя пестить вітерець.
Літають у повітрі літа чари,
І пахне ніжно-солодко чебрець.

Ловлю жовтаве сонечко в траві,
Воно так мружить очі, хилить вії,
І посмішкою світ навколо гріє
В зеленій шовковистій мураві.

Біжу за ним, всміхається хитрюще,
Тікає тихо від моїх долонь,
Лопоче лапками, торкнулася – вогонь,
Але ж яке на вигляд веселюще.

Ей, почекай, пухнастику, не йди,
Не чеберяй так швидко ти від мене,
Дивлюсь, а все зелене-презелене.
Ну от…Вже зникло сонечко кудись…

Черлена фарба загорілась вмить,
Дрібним, як дзвін монет, веселим сміхом
Таке чудесне!!! Вай…очам на втіху,
Не потушіть його! Не потушіть!!!