Я залишаю в сірих буднях
Шматочками себе.
І моє серце на межі вже,
Не мертве й не живе.
І рідина пульсує в венах,
Мабуть, то вже не кров.
Щось ще тримає на ногах,
Та точно не любов.

Себе не міг знайти я довго,
Шукав в чужих очах.
Та зустрічав лиш лицемірство,
Брехню і навіть страх.
І кожен ранок прокидався, —
Не знав чого хотів,
І знов до вечора ховався
В світі мрій й безумних снів.

Моє життя й моя гітара
Зливаються в пісні.
Як добре — іноді незгоди
Втікають по весні.
І

Читать дальше →

Кожен хід веде до шаху.
Знову мат не помічаєш.
Кінь пішов уже на плаху.
Ти потроху відступаєш.
Не тримаються фаланги,
Сила волі вже зникає.
Не втічеш, на жаль, за рамки,
Шляхів відступу немає.

Коли сни не тільки вихід,
Але й вхід в іншу реальність.
Так ще хочеться пожити,
Та життя — пуста формальність.
Страшно смерті побажати,
Та життя уже не те.
Більше нічого втрачати,
Залишається лише…
іти

Читать дальше →

Ви бачили, як умира любов?..
Кричить, рида, долоні простягає,
Пощади просить, рветься і благає,
Та зазнає ударів знов і знов…

Ви бачили, як серце догора?..
Мов полум'ям безжальним оповите,
Порізане, змордоване й розбите,
Що голосно у грудях завмира?..

Ви бачили, як обрізають крила,
Ті сніжно-білі крила на спині,
Лищ дощ ридає сріблом у вікні,
А ти стоїш розІп’ята і безсила.

Ви бачили, як відліта душа?
Тіка світ за очі, згорьована, зітліла,
Коли триматись в тілі їй несила,
Й остання вже перейдена межа…