І ось вже вкотре мені сниться цей сон.
Все повторюється знов і знов.
Заглянь в моє сновидіння
і зроби те, що маєш зробити ти:

Поцілуй мене.
Поцілуй мене хоч у сні.
Поцілуй мене.
Зранку ми знову будем самі.

І ось вкотре сон обриває ранок.
Півень будить черговий світанок.
А ти спиш своїм глибоким сном.
Я близько, я поруч — під твоїм вікном.

Поцілуй мене.
Поцілуй мене хоч у сні.
Поцілуй мене.
Зранку ми знову будем самі.
Поцілуй мене.
Поцілуй мене і я піду.
Поцілуй мене.
Поцілуй мене, як Сонце.

За межею опущених повік,
я живу там, і ти живеш зі мною.
Дням і ночам втративши лік,
ти так близько, але за стіною.

09.11.2008

Ніяк ярмо з себе не скину,
Здавалось, і лишать не слід,
Але й прийнять його не зміг,
Здається, з муками і згину.

О, мій народе, муч мене,
Вже краще не чіпай країну,
Бо маю замість серця милу
І відчуваю, як їй зле.
О, націє, шануй наш край,
Тоді й мої сповинеш болі,
Немов рученьки білі й голі:
Як не одяг, то зігрівай.

Тягар дедалі мучить більше,
Бо в серці рідне відбива,
Позбутись – справа не важка,
Але без нього мабуть гірше…

© Олександр Приходько (Folkone)
10 Грудня 2007