Кохання перше завжди здається назавжди.
Воно як той метелик у долонях,
Мой зайчик сонячний на підвіконні —
Так тепло, солодко і лоскотно душі…

Дим-попіл сиплеться на землю,
На голови людей, мов пил…
Вкрив темне місто, навіть стелю,
Втягнув все світло, повен сил.

В полоні сірого питання —
Де наше щастя? Де любов?
Затягнуті у вир кохання,
Ми в'язні цих пустих розмов.

В повітрі тане дощ нещастя,
І попіл впитує вологу сліз.
На землю впало мокре листя…
Пожовкле. З неба. Знову вниз.

Крізь попіл бачу я створіння —
Воно летить разом з дощем.
Крилате тіло — снів видіння…
І вільне від усіх проблем.

Та вітер здатись все не хоче,
Боротись треба знову з ним.
Метелик щиро й тихо плаче,
Бо тіло поглинає дим.

Крізь простір… почуття й вологу,
Крізь світло, темряву і час,
Повітря, хворі сни й дорогу,
Крізь вітер, попіл, сльози в нас…

Летить метелик й не звертає
Зі шляху свого. Він живий…
Живий ще досі, та не знає,
Що день прожив єдиний свій…

07/03/09

Я був яблуневим цвітом
І грався зі мною вітер
І гріло мене сонце ясне
І ти як метелик прекрасний
Навколо мене кружляла
Майбутнє удвох уявляли
Я пестив тебе пелюстками
І поглядом грів і думками
Вдивлявся в краплини роси
Мов дзеркало твої краси
Я цвів, я пахнів я буяв
І травень на дворі стояв
Коли збій дала природа
За щирість мою в нагороду
Метелик той гусінню став
І сонце світить перестало
Змінилося все навкруги
Чужим став, хоч був навкруги
Із квітки також я став плодом
Можливо не та стала врода
Та свої душі не втрачав
І зміни в ній не помічав
Метелик чи гусінь, ти стала
Мені як тоді кохалось
З'їдала ти душу мов листя
Але залишалася чиста
В думках ти була ще моя
Я тілом і розумом в'яв
Ти поруч була — я далеко
Без тебе не міг, тиж — легко
Благав не показуйсь на очі
Не можу, не вмію, не хочу
Без тебе я існувати
Час яблуко-мене зірвати
Просив я ласкавою будь
Закресли, зітри і забудь
Та знову природа змінилась
В метелика знов ти втІлилась
Я в'яв та дізнався, що скоро
Ти знов пролітатимеш поруч
І знов захотілося жити
Я мріяв тебе знов зустріти
Навіщо про то я дізнався
Одразу в дорогу зібрався
Та ти мене там не чекала
Так важко тоді мені стало
Так серце моє защемило
Дов'януть мені захотілось
І впасти так, щоб назавжди…
Здалось не минути біди…
На ранок сталось проясніння
Я не один у мене є насіння!!!
Весною знову деревце зросте
І знову цвіт на ньому зацвіте
Пахнючим буде і веселим
А потім знову прилетить метелик…