Так довго на тебе молилася, як на Бога.
Щоразу просила пробачення в свого розуму.
Тепер розумію, твоя – це твоя дорога.
Не треба цих схвалень!!! Не треба й важкого осуду!..

Нічого не треба від тебе, від них – людисьок.
Сама по собі помалу піду у завтра.
Ти був, як урок, якому старанно вчилась.
Надбанням нерідко стає навіть гостра втрата.

А біль… Він мине. Не так страшний чорт як малюють.
Сьогодні поплачу ще – завтра вже знову сміятимусь.
Коли ти говориш — тебе навіть трохи чують.
Я вкотре даю обіцянку собі – старатимусь.