Его руки похожи на стрелы,
Его локти на два клыка,
когда он лежит на песке
И целует меня у виска.
Его пухлые губы — мясо
Для нескольких хищных птиц.
Я стираю с них соль и влагу
Прикосновеньем ресниц.
День или ночь — не важно.
Дни похожи один на другой.
В душном воздухе автострады
Я хочу обрести покой.
Касаться тебя коленями,
Чувствовать запах твой.
Мы — вырванное поколение.
Нас выташнивает собой.
Нас выкашивает суицидами,
А мы веселимся и пьем.
Я хочу притвориться рыбами -

Читать дальше →

Тонущие в море безумия,
Дарят проклятия щедро и всласть,
Чтоб худыми бледными скулами
Счастье покатилось, как пьяница, в грязь.
Толпы, толпища в воду падают.
Что нам с этого? Ведь мы — не они.
Прикасаясь к друг другу взглядами,
Остановимся у края Земли…

Біла постільна білизна
На великому білому ліжку.
Якісь нейтральні картини
На стінах додають затишку.

На білім паласі плямами
Яскравий літній одяг.
Ранкову тишу тривожить
Шум моря, що поряд.

Біла чашка чорної кави
Парує на білім столі.
Відчуєш мій погляд (я знаю),
Від нього прокинешся ти.

Я на балконі, з кавою,
Не відвожу від ліжка погляд.
На якому під білою ковдрою,
Ти — абсолютно гола.

Сонце зазирає в кімнату
Із-за білої-білої штори.
Від мене сни відганяє
Запах ранкового моря…

В полоні тихого горіння,
В полоні рубінових вуст…
В передчутті нового воскресіння,
Я знов до тебе повернусь…
Червоне, жовте полум*я в тобі сплелися
Вогнем любові і тепла,
І я назавжди загубився
У морі карому, без зла…
Червоне й жовте полум*я в тобі сплелися
І я назавжди загубив свій шлях,
І я назавжди залишився
У теплих, сонячних руках!
Червоне, жовте полум*я в тобі сплелися,
І я назавжди загубив свій страх
І я назавжди розчинився,
У темно-карих небесах!
26 серпня 2011

Серпень з присмаком осіннім,
з присмаком трутизни на губах
Заглядає в очі небом синім,
Гойдає тихо душу на руках!
Сміється в очі морем синім,
І не питає звідки і куди ідеш,
Він знає: ти воїн духом сильний,
Для тебе Тут не має меж!
Для тебе тут немає граней,
Крім тих, що ти ще не відкрив,
І не лякають жодні рани,
Адже, колись ти істинно любив!
9.08.2011

Я вижу море зеленой травы.
Это так интересно наблюдать как эти хрупкие стебли колышутся на ветру подобно волнам настоящей водной стихии. Это прекрасно. Зеленое море также как и синее полно жизни. В нем свои законы, свои боги, своя смерть. Ничто не проходит бесследно. И где-то обязательно Должен быть конец и этой зеленой безбрежности. Но сейчас это все не важно.
Я смотрю на зеленое море…

31.07.11

Шумели голуби на крыше,
О чем то ветер песню пел.
И облака казалось, дышат
Озоном наших душ и тел.

Мы словно по песку морскому
Ступали по земле сухой.
И грезилось
тогда нам море,
Мы даже слышали прибой…

Хотелось ближе быть к дороге,
Которая ведет в мечты.
Но были от нее далеки,
Зато с тобой были близки…

Выхожу я в белое поле-
абсолютная тишина,
а когда-то здесь было море,
пока не пришла зима,

и суда бороздили волны,
в бурях гибнули моряки-
крики чаек, людские стоны…
Там, под снегом лежат венки…

В небольшой городок портовый
забредали порой пилигриммы,
каждый день был надеждой новой,
но остались одни руины…

Море — це фото неба в негативі.
Хвилі — хмари, хмари — хвилі.
Теплі, холодні, темні і білі.
Хочу гойдатися у їхній силі.

В небі світло, море — штиль.
Місяць шле воді світиль.
Я долаю сотні миль,
щоб сказать про це тобі!

Море — це небо.
Ангели — це риби.
Бездонне море і безкрає небо.
Вони ще прийдуть до тебе.

Море — це фото неба в негативі.
Не всі діла його красиві.
Хвилі сизі, хмари сиві.
Я радію рибі, як поживі.

Аж пір«я летить лускою на дно.
По пояс луски, аж гнуться дошки.
Мій човен повзе разом зі мною.
на незвідані ніким стежки.

В небі світло, море — штиль.
В небі Місяць, на воді — світиль.
Я долаю сотні миль,
щоб сказать про це тобі!

Море — це небо.
Ангели — це риби.
Бездонне море і безкрає небо.
Вони прийдуть і до тебе.

15.10.2008

Коли він дивиться їй в очі,
то бачить там море.
Завдяки цьому,
він навчився плавати.

Він неквапливо нахиляється
над її головою
і каже:

-У тебе є мій поцілунок.
А ти голосніше зітхай!
Вона дарує йому свій дарунок,
так близько, губами… — Тримай…

Коли він дивиться їй в очі,
то бачить там небо.
Завдяки цьому,
він навчився літати.

Він тихо схиляється поруч,
лоскоче віями її шию
і каже:

-У тебе є мій поцілунок.
Ти в себе його не лишай.
І вона все ж дарує дарунок,
так близько, губами… — Тримай…

_______________________
18.12.2008