Я мерзну. Мерзнет голова
И тонкое чувствительное сердце.
Помог бы кто сейчас согреться…
Прохожий, посмотри в глаза,
Пусть там пылает и искрится!
Плевать на зиму и на вьюгу,
Прохожий, будь минуту другом:
Согрей мороженную птицу.

Мороз.., а пахне яблунею…
Тяжкою, старою, зігнутою.
Бабуня навіть для ярої,
що поле з дитинства сіяло.

Кришталь у повітрі світиться,
торкнешся: впаде розіб'ється,
вдихнеш: і на мить зігріється,
хоча у це мало віриться…

І дзвін — не церковний, чуєш це?
Дзвенить, перегуком бавиться,
лиш тільки послухай. Прислухаєшся
Він зникне і не згадається…

Мороз. А чом пахне осінню?,
Що на полі з гнилими гарбузами,
забута кимось удосвіта,
а світ тоді був за лозами…

Если ты без меня не сможешь,
Я всё брошу и примчусь к тебе ночью.
Мне бы только знать, что и ты тоже
Этого моего бегства хочешь…

Если ты душою замерзнешь,
Я любовью своей отогрею…
Только знать бы, что чувства мои
Хоть немного, но все же греют.

Если ты позовешь – я приду
Босиком по пушистому снегу…
Сквозь метели, снег и пургу,
Я к тебе прилечу, приеду…

Будет снег под ногами скрипеть,
Будет ветер хлестать по коже…
Я сквозь боль и холод пройду,
Если ты без меня не сможешь…

Посипалась цукрова пудра із небес.
Я взимку вірю у холодну казку.
Мій зошит від холодних слів замерз.
Зима приймає, горда, осені поразку.

Мороз малює пензликом по шклі.
Лише собі відомі візерунки.
Шукатиму вогню в прозорім тлі.
Ловитиму зимові поцілунки.

Нестримність й гнів - усе у ній з’єдналось У се, що лиш всередині було Лиш трошечки любові в ній зосталось Та й то тим снігом білим замело. Якась холодна снігова принцеса, А замість серця в неї сніжна мгла. Чомусь всередині вона замерзла І замість теплих почуттів-крихкі слова. Вона дивилась в дзеркало спросоння І вірила , що кращих вже нема. І вітер, що сидів на підвіконні, казав: Вона єдина, бо вона – Зима. Та вмить щось зазвучало тихо-тихо І ніжно так озвалось як дитя, Чекай же ,Зимонько , поспи ще трошки Ще лиш два місяці і буду я. Тоді вже розтоплю я всі незгоди, І криги більш не буде , лиш земля. А ти поспи ще трошки, згода? Та й відпочину поки я. Весна, ти що тут позабула? А ну тікай скоріше геть! І те ,що трошки я заснула Не значить, що здуріла ледь. Я подрімаю трохи, а сніжок ітиме, Мороз візьметься за гілки дерев. А те що ти тут, холод ,ай не сприйме Дивись, он він уже завмер. Та йду я, я уже тікаю, А ти ще , Зимонько побудь . Бо над тобою влади я не маю, а що приходила, то краще ти забудь І я прокинулась. Ото й новини: Весна до Зимоньки у гості йшла. Мабуть тому, що я заснула серед днини І все ж я так люблю тебе ,Зима!

Читать дальше →

На написание этого стиха, меня вдохновила поэзия Марины Цветаевой, а именно стих «Прохожий, остановись»…

Постой, не торопись, пожалуйста!
Взгляни вокруг – зима; я зимняя.
Присядь на корточки, пожалуйся,
На жизнь свою, на долю сильную.

Я выслушаю. Время есть…
Постой чуток, не торопись.
Свое лишь время – верно взвесь!
Моей могиле искупись…

Рассказывай и оглянись…
Мороз объединил хрусталь1.
И не спеша, взгляни ты вниз,
Протри портрет, убрав вуаль2…

Прочти же надпись ту, что слева,
Мой год рождения – зимой.
И ты увидишь – имя Лера…
Мой девятнадцатый…за мной3…

Постой, не торопись, пожалуйста!
Постой немного, как замЕрший,
И надо мною, тихо жалуйся…
Что рано стала я – умЕршей…

1 – гололед после сильного мороза;
2 – иней; легкий снег;
3 – в значении, что когда девушка была живой, ей шел 19-й год; после смерти – этот год остался за ней.