Ідея написання цього тексту з'явилась після перегляду фільму «Переправа». Після таких фільмів починаєш розуміти, що держава в якій ти живеш схожа на велику клітку виравтись з якої не так і просто.

Життя як зоопарк
Клітка моя тут.
Навколо лиш паркан
Який я не пройду.
Політик й депутат
Залишили мені
Життя як зоопарк,
Пусте життя для мрій.

Життя як зоопарк!
Лиш стіни і кути.
Я більш не хочу так,
Та нема куди піти
В житті як зоопарк...

Я знаю кожен кут
Своїх чотирьох стін
Я тут насамоті
Серед тисячі життів.
Я мріяв про краї
В яких живе весна,
Та мрії ці мої
Вже не піднімеш з дна.

Життя як зоопарк!
Лиш стіни і кути.
Я більш не хочу так,
Та нема куди піти
В житті як зоопарк...

Є тисячі кліток,
Та твоя лише одна,
І як би не хотів,
Твоя буде лиш вона.
Я мріяв про краї
Де літо ще живе,
І доки я живий
Моя надія не помре.

В житті як зоопарк!
Лиш стіни і кути.
Я більш не можу так,
Та нема куди піти
В житті як зоопарк...

Життя як зоопарк.
Пусте життя для мрій.

Я залишитись хочу у мріях,
У чарівних бажаннях своїх,
Там мені зорі коси леліють,
Там лежить серед літа сніг.
Я залишуся в них назавжди,
Буду жить у дитинстві своїм.
Не пущу я туди нікого,
В ніжний світ дивовижних мрій.

Ідея була небесна, а натомість книжний пафос...
О зоре! О чому ти так далеко?
Хоч і здається, наче зовсім близько.
Торкнутись тебе — вища небезпека.
І то для цього я занадто низько.

І то лиш мріями свій світ годую,
Дано побачити твій образ тільки.
І голос твій хто-зна коли почую…
Не знаю ще протримаюся скільки.

Я відчуваю серцем твою душу
І щиро вірю: мене помічаєш.
Вночі твій відпочинок не порушу,
А вранці знову ти кудись зникаєш.

І вкотре божеволію з розлуки,
Дарма, що й ніччю ти не вельми поруч,
І знову відчай — опускаю руки,
Втікаю то ліворуч, то праворуч.

Втікаю, але сил нема втекти,
Все спотикаюся, збиваюсь з шляху.
А сонце все продовжує пекти,
Породжує чергову хвилю страху.

Та я не впадУ, я пройду це все,
Щоб хочби бачить тебе знову й знову.
Й в який куток планети мну не занесе,
Тобі скажу 24 слова:

Небесна зіронько, владико мого серця,
Спасибі тобі за твоє буття,
Й за те, що суму світ на клаптики роздерся,
Тобі присвячую усе своє життя.

І колір до кольору і тон до тону
Я створюю мрії десь там на картоні
Я легко підводжу, десь трошки стираю
Та це лиш початок, не бачу я краю.
Я прагну побачить і те сотворити
Про що мої мрії, заради чого нам жити
І ось лиш ескіз, образ ще трошки темний
Та знаю, не буде цей шлях вже даремний.
Беру олівець, і штрихую й дивлюся
На мить відійду і знов повернуся
Наводжу чіткіше, ловлю сотню рис,
Щоб схожим в реальності був мій ескіз
Я вам показати свою хочу волю
Це кінь, його очі з краплинками болю
І грива тріпоче під час бігу того
Накинута лиш вуздечка на нього.
він вільний як вітер, таким його бачу
я з нього сміюся, за ним я і плачу
та лиш додаю я краплинку білила
і ніби з боків в нього виросли крила.
він інший, він з мрій моїх тихо зітхає
його на картоні я бачу й чекаю
він думає тихо а я лиш творю
він воля моя і його я люблю.

Сподіваюсь той, кому адресовано цей вірш замислиться ще раз над словом «Ми».

Ти вибач за те, що сьогодні мовчала
Мені було сумно, себе зневажала
І дуже так хочу, щоб ти зрозумів,
Що тут не присутньо твоєї вини

Бо кожен із нас має власні дурниці
І їх не вдається сховати в криниці
Вони немов самі керують думками
Навіюють смуток, не вернеш до тями

Кохання в інеті — то класно спочатку
Ти ринеш думками до своєї обранки
Завжди помічаєш у всьому плюси
Але ми лише люди, не боги вже ми

Та знав би як хочу тебе я відчути
І не в телефоні твій голос почути
Побачити очі, яскравий твій погляд
Торкнутись руками твоєї безодні

Та відстань — не тільки відрізок на карті
Вона змінює нас, заважає встояти
Перед тими словами, що пише екран
І мріями тими, що зваблюють в снах.