Осінь листя розправляє стягами,
По асфальту – зібгані ілюзії…
Пеленгую десь тони алюзії
І стою серед свічад роздягнена…
Я очищена. Катарсисом оновлена.
В часоплині й часопросторі вколихана.
Я обійдена напастями і лихами.
Недожита, недопита, недомовлена.
Я отруєна. Отрута – я. Цикута – я.
Я – сестра ціаністого калію.
Сонцем – небо, хмари, вітер спалюю
І провини зроблені спокутую.
Крила розправляю… Ангел? Фурія?
Я… це просто я… і цим все сказано.
Ввись злітаю зроненою фразою
Пробиваю наскрізнОю кулею.
Я вирізьблюю ножем малюнки в пам’яті
Затихаю громом між астралами,
Я ніколи не бувала сталою.
І не буду.
Імовірність зам*ята.