Йдуть дощі над сивими Карпатами.
Йдуть дощі.
І женуть отарами кудлатими
Сум з душі!
Ген ідуть дощі в туманнім одязі
До вершин.
І струмком біжать до рік мелодії
Полонин.
І так мріється нести краплинки райдуги
За плечем!
Гомоніти про весну з водограями!
Йти дощем!

Так граціозно, ніби ненароком, Котячу спинку вигинає день. Зорить цікавим золотавим оком За летом птиць і дзвоном їх пісень. Пухнаста лапка вранішньої кави Солодко й гірко розмішала сни. Так ненавмисно, але так ласкаво, Торкнувся день до вірної струни. Відбитком сміху в недопитій каві Гойдався світ ногами догори. І лише час у невідкладній справі Спішив втекти за рамки тої гри.

Читать дальше →