Якби я хотіла хоча б одну осінь назвати нашою… Лише твоєю і моєю.І все.І не надто скромно. Щоб не заздрили дерева, що скидають листя, а ми лишаємось молодими, щоб не заздрило сонце, що вже так не гріє, а ти грієш, щоб не заздрили квіти, що в януть, а наше кохання не гасне ні як сонце, не охолоджується і не замерзає. Якби я хотіла, щоб ця осінь була нашою, але не буде. Не буде мого листя, не буде моїх дерев, не буде квітів, не буде тебе. Бо тебе не існує! Так, я все це вигадала! Таких як ти, не буває. І я вірю в це, а може і ні… Я просто тихенько надіюсь, мрію і живу цим .

Якби я хотіла назвати цю осінь нашою і вирвати той шматочок, що ми змогли бути разом, не як закохані, а  як знайомі хоча б…І вирвати, і вставити в рамочку, і милуватись ним як чимось вартим того, але так ніколи не буде мабуть. Хіба що я знайду тебе, чи скоріше ти мене, бо мені вже набридло це діло. Ходити, надіятись, відчувати чи не відчувати, а головне признатись собі, що ти страждаєш через когось. Але ні, я не скажу нікому, бо моє то моє, а для інших відкривати душу не буду, бо вона не для всіх .І ти не в праві вирішувати треба чи не треба це робити. Гаразд, лишаю з миром мої почуття і надіюсь їх не рознесуть вітри по світу і не змиють дощі під час грози,  так як вони дають поплакати вдосталь, а ніхто навіть не здогадається… То на людях я весела і вічно щаслива,  але хай так і буде.2009...(архіви):)