Я живу там, де ходять не прості люди.
Їхні очі блищать немов Сонце.
Вони леліють своє серце.
Вони — як повітря.

Майже увесь день мовчать,
щоб ввечері сказати щось незвичне:
Іноді похмуре.
інколи веселе.

Я тримаю одного з них за руку.
Він не пручається.
Його долоні гарячі, як поцілунок.
Я обпікаюсь і пірнаю в шаленство.

Щодня вони шукають насолоду
у тернах кривих і колючих стежок.
Вони плачуть, коли іде дощ
і вибухають, коли сміється блискавка.

Коли приходить ніч, вони гасять свої очі
і підставляють під стомлений обрій свої плечі,
і так продовжують день.
Вони кульгають, коли заводять скажений танець
і засинають один у одного в долонях.

___________________________________
05.08.2006