До нестями хочу на Трипільське. Намертво зрослася вже з цим фестом серцем і душею. Солодко захворіла тією казкою, що триває всього кілька днів…

І до болю люблю те зворушливе поле: тихе, ніжне, таємниче і трішечки сумне. Звикла вже приходити туди в будь-яку пору року…

Щороку там проходить фестиваль. Воно гостинно розкидає свої великі руки і запрошує всіх у своє казкове лоно.
І ось знову приходжу в те віковічне вкраїнське поле, де так несамовито стугонить і гуде голосами давніх

Читать дальше →

Нова історія про давно

Вже пройдений час,

Стара історія про вас і про нас.

Ще одна розповідь про тих,

Хто знав куди йти,

Про тих хто знав де щастя знайти.

Історія нас...

 

Ми ще не міряли час місяцями вперед,

Для нас весь час був одним лише днем.

А зараз варто зробити один крок назад

І ти побачиш ким ми стали тепер.

 

Тепер ми стали рабами

Ще не прожитих днів,

Рабами кави та друкованих слів.

І якщо скажуть: «Для вас

Надія ще є!»

Повірить важко в це буде мені.

 

Тоді не міряли ми час місяцями вперед,

Для нас весь час був одним лише днем.

А зараз варто зробити один крок назад

І ти побачиш ким ми стали тепер.

 

Де ділась наша свобода,

Наші дні щастя ясні?

Де ділись радісні наші пісні?

Тепер вже кожен із нас,

Наче в кошмарному сні,

Кожен день пише депресивні вірші.

Але колись...

 

Ми ще не міряли час місяцями вперед,

Для нас весь час був одним лише днем.

А зараз варто зробити один крок назад

І ти побачиш ким ми стали тепер.

 

Тепер ми стали лиш тінню,

Що відображує нас,

А справжні ми залишилися там.

Там де ми вільні від всього,

Де ще молоді,

І тисячі доріг відкриються нам.

Там де...

 

Ми ще не міряли час місяцями вперед,

Для нас весь час був одним лише днем.

А зараз варто зробити один крок назад

І ти побачиш ким ми стали тепер.

 

Нова історія про давно

Вже пройдений час,

Стара історія про вас і про нас...