Закортіло написати казку=) Це її маленька частинка, тому прочитайте будь ласка і скажіть мені через коменти, чи слід мені її дописувати. ;)

У невідомій країні, в невідомий час жили собі два приятелі. З дитинства завжди поруч були, допомагали один одному як тільки могли. Та якось довелося одному з них залишити друга, можливо навіть назавжди. На знак їхнього товариства вирішили вони залишити на згадку маленьку, та проте дуже корисну річ…… Скільки не думали, ніяк не виходило, все здавалось їм банальним та швидкоплинним. В свою останню зустріч вирішили друзі пройтись улюбленими місцями, таємними кутками міста, що були їм відомі з раннього дитинства, і раптом згадали…

…Будучи маленькими хлопчиськами, Славко та Дмитрик полюбляли відчайдушно грати у доволі небезпечні ігри. Часто вдавали себе у ролі мисливців за старовиною, порсались на горищах і підвалах сусідніх будинків, намагались знайти незвичні речі і зберігали їх у схованці, що знаходилась під сходами їх музичної школи. Чого тільки там не зберігалось… декілька саморобних карт їхнього кварталу, бінокль, дідусева трубка, декілька улюблених книжок, різноманітні мушлі та скляні камінчики, що здавалися їм справжнім скарбом.

Одного дня на Фестивальну площу міста приїхав справжній цирк з кумедними клоунами, тваринами і чудернацькими жонглерами. Дізнавшись про таку визначну подію, хлопці вирішили обов’язково відвідати площу. Все навкруги було немов у казці… безліч повітряних кульок, щасливі клоунеси з песиками, акробати, приємний і неповторний аромат солодкої, щойно смаженої вати. Оточуючий світ здавався Славкові та Дмитрику немов з книжки про трьох товстунів. Провівши майже цілий день в казковому оточенні, вони вирішили, що таке має запам’ятатися їм надовго. Поклали перевірені білети на виставу знов до кишені з думками, що їх слід обов’язково додати до інших скарбів у схованку.

День добігав кінця, слід було повертатись додому, як раптом, проходячи повз велике шатро, діти помітили старого фокусника. Він сидів і щось намагався знайти у своїй невеличкій валізі. «Мисливцям» звісно стало цікаво. Не підіймаючи очей, старець привітався:
-Добрий вечір, діти.
-Добрий, дідусю.
-Ви щось загубили? – спитав Славко — Вам допомогти?

Старець щось продовжував шукати:
— Ні, дякую. Навряд ви мені допоможете. Я вже не перший рік шукаю і не можу знайти. Знаю лише, що ця річ достатньо маленька і легко могла загубитися серед цієї купи мотлоху. – Сказав він, показуючи на валізку.

Хлопці здивувались, адже на вигляд дідусева торбина не була більшою за їх портфелі. Помітивши таку реакцію, старець відповів:
— Якщо маєте бажання, то допоможіть. Шукаю я у цій валізі дуже стару монету, яку поклала сюди одна ворожка сім років тому. Та, на превеликий жаль, ця валіза особлива і вмістити може весь білий світ. Тому знайти малесеньку монетку неймовірно складно. Лише дуже щаслива людина може зробити це. Можливо вам вдасться.

Хлопці відчули себе справжніми археологами. Знайти монетку серед купи мотлоху справді виглядало немов археологічна знахідка, тому погодились не роздумуючи. Кожному хотілося виявитися саме тим «щасливим», тому почали сперечатися, хто ж спробує свою долю першим.
— Досить розмовляти, — сказав дідусь з посмішкою – дійте вдвох, адже місця тут на всіх вистачить.

Діти з обережністю підійшли до валізи, занурили руки і автоматично закрили очі. На дотик можна було відчути дійсно багато різноманітних речей: старі капелюхи, деякі незрозумілі музичні інструменти, окуляри, перуки та ще багато циркових штучок. Аж раптом щось маленьке прослизнуло між пальцями в Дмитрика.

«Щось дуже схоже на монетку.» — подумав він. Намагаючись її дістати, хлопчики дещо сильно натиснули на валізку, та впала на бік і з неї викотилась знахідка. Радості не було межі =)))

Наступного ранку скарб обережно було віднесено у схованку. Хоча назвати монетку чарівною вони не могли, бо на вигляд вона була найтиповішою, можливо дещо потертою часом, але все ж таки ставилися з яскравою обережністю.

Час минав, діти росли. З`являлись нові інтереси, захоплення. Гра у мисливців жила в минулому вже дорослих дітей, а скарби так і залишились забутими у схованці……. Але не всі……

В той сонячний день багато років тому сталося непомітне диво. Хлопчики, не підозрюючи того, визволили з чарівного полону таємничу монетку. Вона багато років перебувала у ворожому для неї світі під чарами старої чаклунки. Ось і в цей раз ще одна спроба порятунку здавалась їй далекою від дійсності. Міала (а саме так звали монетку) знаходилась не перше століття у цій чарівній валізці, подарованій старцю ворожкою. Марних намагань її порятунку було не одне і не два, а декілька сотень, тому вона непорушно сиділа у кутку, безнадійно мріючи про далекий безмежний світ поза чорними стінами. Міалі набрид гамір і хаос, що завжди панував у межах старої, потертої віком валізи. Її оточення видавалось їй банальним і нецікавим, хоча в дійсності зі сторони воно виглядало неймовірно яскравим.

Інші речі, які наповнювали валізу, були доволі незвичайними. Циркові атрибути мали надто веселий і гамірний спосіб буття. Тому Міала, особливо останнім часом, з превеликою тугою згадувала своє минуле, сповнене спокійним, впевненим існуванням. З біллю вона пригадала свого творця, що вичеканив її кількасот століть тому, своє почесне місце у неймовірній колекції одного нумізмата, шалене її викрадення та неймовірно довгий період свого буття, проведений під товщею води. Здавалось, що після водного полону нічого не зможе бути гіршим, але Міала помилялась. Ворожка видалась не такою доброзичливою, якою намагалась здаватися. Її задумки перевершили думки самої монетки щодо себе. От і зараз Міала сиділа і плакала, перегортаючи подумки сторінки своєї історії.

© Міра Славна