як же приємно
відчувати на своїх щоках
імпульси твого блаженства
напиватись твоїми видихами і п'яніти
топитись у мандруючих твоїм тілом
відлуннях насолоди
махаючи руками та репетуючи поглядом
рятуйте
Зникати за солодко-кремовим
стукотом твого серця
і вмирати
вмирати метеликом посеред багаття
черговий раз гинути
в неминучо-пекучім пломінчику твоїх вуст
і воскресати
знову
під акомпонемент
ледь посиленої гучності твоєї подяки
відчуваю
що твоє божевілля
на кілька тонів гучніше
задає такт моєму серцю
прости що нахабний
обожнювання надто хуліганська болячка

обережно двері зачиняються
от
знову ці метросни
може частіше б спав
не так би різало відсутністю
та не зречусь
надто солодка
ця міжзачіскова жуйка

<<Прогулянка дотиком>>

Усмішка. Лагідність. Місяць.
Дотики. Вечір та вітер.
Осені втрачена пісня
Кличе до щастя злетіти.

Зрошене зорями небо
Тулиться, дихає мліє.
Нам бігти сьогодні не треба,
То хай же нас щастя зігріє.

Сиплеться світло так лунко,
За видихом, листям, тобою.
Пірнає у душу цілунком
Та ранньою пахне весною.

Ловлю у долоні твій дотик
Плекаю тендітність, як мрію
Ми разом. І доля не проти…
І я від цих рук шаленію.

Згорає наш час все стрімкіше
Лиш небо однаково чорне
Та з кожним цілунком міцніше.
Ця ніч нас до себе пригОрне.

Звільнитись так прагну від світу,
Та знов тебе в ніч відпускаю.
Прекрасну, надіями вкриту
Із дотиком кольору раю.

Barabashka
Я знов оберігатиму твій сон
крильми накрию ніжно і нечутно,
до чорних вій торкнуся ледь відчутно
І припаду до рук, як до ікон.

Я знов оберігатиму твій сон
І жодна темна сила не зашкодить
Я стану всім смертям на перешкоді,
Щоб світлі сни не знали перепон…

Я в узголів’я покладу рушник
Розшитий диво-мріями, казками…
І від незгод всіх затулю руками,
Їх відверну, мов добрий чарівник…

У подих твій вслуховуюся пильно…
Тихенько, ноче!.. Чуєш? Не збуди…
А ліпше втоми забери сліди
І йди. Згасай. Розсіюйся повільно…

Одвічний мій неписаний закон
І нині, й прісно і навіки-вічні,
поки є день, і ніч, і пил космічний
щоночі твій оберігати сон…)

Линули душі, розтинаючи вітер
Згас знесилений день, рознеслася скрізь темінь,
Густі сутінки в закутки порозбігались.
Знаю, близькості радість й в пітьму пронесем ми,
Лиш би докорів й нерозумінь не зосталось.

Теплий морок і з холоду витканий вітер,
Світлих зір усе більше помітно з-за хмари,
Місяць зважилась ніч нам поблідлий відкрити
І у повні ясній відчинилися чари…

Твоїх колір очей раптом сяйвом змінився
Й ікла витяглись, як в молодого собаки.
Й мій німий силует на шмаття розлетівся,
Залишилась лиш постать стійка вовкулаки.

Що настільки ми різні, ніхто і не думав.
Ззовні, наче розділені дві половинки.
Світів добуток наших всього лише сума
І у кожного вічності зрілі частинки.

Через шок і тривогу рвонули ми вгору,
Вверх по схилу, щоб небо відчути на дотик…
Та звалила обіймами в ніжність простору
Й в край тендітно горнулась до тіла мого ти.

Хоч холодна була ти і серце мовчало,
Та моє з тих пір досі за двох стукотить…
Ти вслухалась в биття це й незрушно лежала
Й ще на вік розтягнути хотіла цю мить.

Через — тут повз (прим.авт.)

Тоне теплий диск сонця в лагідних рожевих вершках заходу…
Палають хмари золотим вогнем,
Горілий обрій в попелі заснув.
Твої слова мов в серденько свинцем,
Та болю я ні разу не відчув.

Росте багаття, пожирає схил
І полум’ям заслана рівнина.
Спротив чинити вже немає сил,
Вогонь ж крізь очі в серденько пірна

Вже через мить уся палає кров,
У край скажений ритм серцебиття.
В палкім мовчанні в рідині немов,
МилУємОся відчуттям життя.

Глибокий вдих таких коханих слів,
Тремтячий дотик пальцями трави,
Усмішка, наче виткана із снів,
Щирої дяки й слави молитви.

Як посвітлішав блиск твоїх очей!
Як ясно ніжність у руках цвіте…
Вже ледь жевріє сонце з-за плечей,
Та полум’я у венах лиш росте.

Попелом сутінків огортує нас світ,
Коханням теплим вкутані чуття.
Кровопожежа, мов від смерті щит,
Та лиш вона нам відкрива життя.

image by Barabenka

Реальність – це щастя
Затоптаний вечір в уквітчану казку,
Пахучі слова від палкого мовчання,
Умочені щічки тепленькі у ласку
Й «не відпускати нізащо» бажання.

Та погляди ніжні, відверті, ясні,
М’якої мелодії лагідні ноти.
Від нігтів приємні ямки на спині
Та ніжок божественних стриманий дотик

Кохаю вуста я цілунком м’якеньким.
Усмішки їх милі всі шрами загоять.
Збираю губами тривоги легенькі…
Реальність – це щастя, коли я з тобою.

Ледь холодно й вогко, і тепло водночас
Твоєї душі відчувати світіння…
Зажмурені сильно від пристрасті очі
Лиш бачать від серця відбите проміння.

Бо, наче від злету, здіймається подих
Вологість грудей потопає в долонях
З заточення рветься вона на свободу,
Й краплинками поту збігає по скронях,

І тане свідомість від лéгкого руху,
Напруження в стегнах й відкинуте тім’я…
«Завмри», — раптом шепчеш мені ти на вухо;
Й на мить зупиняюсь цілунком палким я.

Неквáпливо світла сягаємо разом,
Вітає нас любляче надцяте небо.
Потруєні близькості зрідженим газом,
Зриваємо неба частинку для себе.

Лицар шукає дно пелюсток.
Принцеса має пишний сад.
Вони сходять на місток,
зовсім близько водоспад.

Лицар відстібає зброю,
вона заважає дзвінко
готуватися до бою.
Поруч з ним прекрасна жінка.

І пірнає лицар в шкіру
наче у молочні хмари.
Він іще не втратив віру
у божественні примари.

І принцеса кричить палко.
Це не біль — приємний шок.
Лицар пірнув з аквалангом
на дно ніжних пелюсток.

21.06.2009

Я тобі подарую, квітку
Пелюстки найніжніші в бутоні
І весною, і взимку, і влітку
Ти в її ароматі потонеш
Ти її не поставиш у вазу
Бо та квітка в твоїй уяві
І вона не засохне одразу
Кольори залишить яскраві

ПРИСПІВ

Квітка ніжності, квітка кохання
Квітка пристрасті, жовта остання
Щастя будуть тобі дарувати
Тої квітки п'янкі аромати
Квітка ніжності, квітка кохання
Квітка пристрасті, жовта остання
Ти почуєш у кожному слові
Кольори моєї любові…

Якщо схочеш поринути в ніжність
Буде пестить, не ранить шипами
Буде квітка та білосніжна
Як стосунки ті, що між нами
Якщо схочеш відчути кохання
То та квітка рожевою буде
І як разом були до світання
Ми з тобою вона не забуде

ПРИСПІВ

А як пристрасть тебе опанує
Стане квітка яскраво червона
Я твоє бажання відчую
І ми в пристрасті разом потонем
Та існує іще один колір
Якщо ти мене з часом забудеш,
Ні, вона не зав'яне ніколи
Вона просто жовтою буде