Я тебя люблю.

Стоя ночью на панели
Раздвигая ноги перед кем-то в машине
Снимая одежду не стесняясь
Крича, от оргазма задыхаясь.

Я ТЕБЯ ЛЮБЛЮ.

Засыпая под утро в одиночку
Ложась под парней с ВИЧем
Споминая прошлое во время траха
Слушая звуки чужого смеха.

Я ТЕБЯ ЛЮБЛЮ

Когда меня берут, как резиновую куклу
Когда от героинового улёта потом тупо
Когда путаю дни и своего имени не помню
Когда в меня влюбляются и в глазах моих тонут.

Я ТЕБЯ ЛЮБЛЮ!!!

Це-хлопець
З проломаним черепом
Освітлений
Весняним сонцем
Не запитуйте чому
Це-місяць квітень
Це-місяць сМерті

Мої ковзани
Поламалися зовсім
На темній
Стороні Марсу
Уже не кататись
По багряній кризі
По зустрічній смузі
Щоб до тебе близько

Це-фінал св*ята
Це-кінець хіті
Це-хлопець
З проламаним черепом
Швидка прибула невчасно
На кілька хвилин для дива
Не кажіть, що я щасливий
Не кажіть, що цей світ чудесний
Не кажіть це вголос

Мій мертвий хлопець
З проламаним черепом
Чомусь залишається тут
Залишається тут щодуху
Я не хочу більше дихати
Хочу полетіти до нього з даху
Крил не розкриваючи
Віддаючи себе, як жертву,
Щоб на паралелі мертвих
Нас розташували поруч
Хоча б на ніч

Ми прокляті
Сяйва потоками
Тінями на стелі
Мій друг стоїть на стулі
В мого друга петля на шиї
Йому вени уже зашивали
Він не хоче помирати швидко
Згадує світлі дні і жарти
Мені б піти із ним на зовсім
Зі стула на рахунок сім
Помре не він а самотність
Буду і далі його чути
Бачити в промінні на стінах
Навіть коли вечір настане

Ми пусті
Мене спалила відстань
Залий
Повітря зеленим
Подаруй мені
Кулю в голову
Лови
Руками краплини крові
Частини м*язів з-під шкіри
На стелі відкриються двері
Ключ-мотузка мотузка-ключ
Вічність
Безбарвна
Без тебе

Всі ці роки я чекав на тебе
Купався і літав під водою
Моє тіло для риб було кормом
Мені жаль що ти нас покинув
Повітряні кульки досі яскраві
Діти далі бавляться кров*ю
Ми всі мертві, усі-примари
Але ти ж у нас віриш?
Було самотньо і трохи яскраво
Процес гниття спотворював шкіру
З часу коли ти пішов
Я зрозумів, що в темряві не потрібна краса

Усі ці роки я про тебе мріяв
Озерця пітьми стали морем
Струни вітрів порвались
Прокляті тут усі ми
Потворність-основна симетрія
Відчай-бог смерті
Вони всі зі мною, але мертві
Ти повинен назад прийти
Ти живий і дуже теплий
Стіни з голів в моєму пеклі
Будуть співом тебе вітати
А я навчу тебе літати
Подарую усі повітряні кульки
І ти не підеш більше ніколи!

Ніч… Несучи в собі пісню тиші, творить чудеса, здійснює неймовірні перетворення, таємничістю відлунюється у незвіданих коридорах душі …
Дерева вночі стають незнаними досі істотами…Ідеш нічною стежкою, яку не раз міряв кроками вдень, зирк, кличе тебе в свої обійми яблунька, яка за дня сором’язливо прикривалася залишками листя. Чуєш? Як лепече осика про те, що їй страшно самій, адже темно, не видно нічого. Вона просить потримати за руку…Ай, обпалює інеєм долоні! Але не відпускає… Її всю трусить, розпочалася зоряно-зимова лихоманка…
Раптом вигулькне перед тобою міцний дуб. Граючи м’язами, показує всю свою міць ?! Поховалися за нього маленькі дубенята, схлипують-поскрипують…Лячно їм…Наговорили їм берізки, мовляв, ходять ночами дроворуби-дуборуби! Жахунки…
Граються майже невидимі нікому Хмари, ховають від усіх Місяць. Щедро бризкає Ніч чорною гуашшю на все, що її оточує…А Хмари задоволено хихикають в кулак: «Ну, що? Бачили? Ось, що ми можемо!!!» Раптом вітер одним стрибком опиняється біля Хмар і лоскоче-вилоскотує їм боки. Вони вже не хихикають, а розкотисто й гучно регочуть… Вітер теж заливається сміхом, йому подобається такий хаос. А тим часом Місяць виривається з тимчасового полону і тікає подалі від сміхотух. Ніч незадоволено і демонстративно бурчить, стираючи сліди чорної гуаші, але в душі усміхається: «Вміють же розважатися…»
А як вона розмальовує сни мереживом, неймовірним плетивом…Бачили після морозної ночі малюнки на шибках? То сни, що не прийшли до вас, розсипалися візерунками, бо ж мороз їх так хапа за п’ятки, можна й не добігти…
Заглядає чарівниця і до наших секретів, дає їм волю, і вони літають-рояться у нас над головою чорними кажанчиками.
Ніч загадково посміхається і тане в обіймах туману…