Чому я знов одна?
Чому завершився день?
Чому пішов додому ти?
Чому? До чого ці питання?

Одна, бо захотіла так сама.
Завершився день, бо це суттєво.
Пішов додому, бо це так треба…
Питання, бо що робити в темноті?
Адже так сумно на самоті…

І саме тоді виникають питання.
Не то доречні, не то ні.
То можна дати відповідь самій,
То навіть суд не допоможе –
Такі питання всі дурні.

А що робити?
Коли їх повно в голові?
Мовчати? – Ні!
Краще говорити…

Бо стіни мають вуха теж.
Вони почують, їм цікаво.
А відповідь – почую потім…

04.11.03р.

А чи почуєш шепіт сліз,
Коли кричатиму щосили?
В очах впізнаєш образ мрій,
Коли дивитимуся в небо?

Чи розфарбуєш сторінки
Щоденника, як колір втратить?
Не побоїшся висоти,
Якщо захочу я літати?

А зможеш музикой заграти,
Коли нечутно буде й пусто?
Літак надіїї наздогнати,
Якщо захоче у відпустку?

Чи зможеш ти мене кохати
Так само щиро, ніжно, тихо?
І вічність тую показати?..
Не календарну — ту… єдину.

Я непитаючи погляну
У очі ніжні… любі… милі…
У них і відповідь я знайду
На всі вона — одна єдина.