Безсилля
Ти легко й красиво ввірвалась в реальність
У танці із теплими краплями дива,
За сміхом сховала свою вогнепальність.
(Так серце ніколи не билось красиво)

В короткій спідничці відкритості й віри,
З розпущеним сном і волоссям, як нічка,
Ти гралась словами, мов холод по шкірі,
І раєм для мене була твоя щічка.

А я й не пручався, програв добровільно,
В кайдани долоні віддав закувати
І подих заткнути до болю насильно
Від захвату й щастя не міг не віддати.

Для тебе я лагідний плюшевий котик,
Якого все сонно горнеш до обличчя,
Даруєш крізь відстань пронизливий дотик
Й з усмішкою слухаєш, як тебе кличу…

Все віє вологою зрошене літо,
Цілунками погляд окутує губи,
А я так обожнюю тебе любити,
Хоча ти для мене прикрашена згуба.

Що я називаю життям, тим ти граєш,
Та й з сонечком бавишся, ручки здійнявши,
І мене як в казці покинути знаєш,
Та «ніжна моя» я з тобою назавше.