Пригуби мою руку, хлопче,
Отавруй мені кожен палець
Завишневленими губами…
Продираюсь крізь буднів рами,
Замість серця – букет фіалок.
Який ти безпардонно топчеш.

Я господарка цього краму,
цього храму,
і цього дому.
Ми з Тобою ще не знайомі,
Незнайомство уже невдале.
Сумувати нема по кому…

В мозку танці сліпих весталок –
Я помірно впадаю в кому…

Стрепенутись. Тікати. Стуки
Пульсу прямо мені у двері.
Я виловлюю на папері
Клишоногі безликі букви.

Пригуби мою руку… чуєш?
Пригуби і тікай одразу,
Я, напевно, тебе отрую
Зачарую чи закатую…

Краще виклич загін спецназу.
Або зразу «03»

хороший,
Ти ж у снах мене тільки бачив…

Забирайся, ні, я не плачу,
То пороша, то все пороша.

Ми ж зовсім незнайомі.
Чуєш?
Зараз я пеленгую жертву,
Щоб не дати собі померти.
Тихо сумніви детоную.

Отавруй мою руку, Каю.
І тікай, залишивши клейма,
Поки в серце мене не вклеїв.
Поки я тебе не кохаю.

Поки ми не зовсім знайомі.
Поки Я-ТЕБЕ-НЕ-КОХАЮ

Отавруй і тікай…
1, 2, 3…
Чекаю…