Ми тримаємось за руки
в час стихійної негоди —
в час, коли сміття — перуки
й хто якої там породи.

Всі ми — сироти природи,
Божі іскри потенційні,
та частіше — ідіоти,
ідіоти професійні.

Лежебоки, мертве м'ясо.
В час, коли перука = рабство,
ми самці, але без сім'я.
Ми гравці, але без ім'я.

Я б хотів злетіти вище,
загніздитись у верхів'ях.
Я не вірю в краще нижче
і у те що у повір'ях.

Ширше відкриваю очі.
Так, сильніше бруд летить.
Але ж він лише лоскоче,
прожену його за мить.

Відшукаю попідтинням
тих сиріт, котрих забули.
Зате в них між жаботинням
ще лишилося минуле.

— 13.12.2010