До весни нам лишилось три ночі.
Запах снігу тепер не лякає.
Більше холоду я вже не хочу, —
Я і так вже задовго чекаю.

Від зими нам лишився лиш колір
Білих снів, що морозять ночами.
Мене гріє лише тепло крові
Та слова що лягають рядками.

Ми сьогодні — наче підсніжники.
Серед снігу пускаємо паростки,
З нетерпінням чекаючи ніжних
Сонця променів, сповнених радості.

Цей вірш — це продовження теми

Читать дальше →

Нам лишились від літа лиш спогади
Та дешеві й смішні фотографії.
Все замерзло, сховалось за холодом.
Ми — картинки в житті поліграфії.

Нам лишилось п'ять кроків від осені
До початку психічного розладу.
Листя падає краплями совісті.
На губах поцілунок — так солодко…

Нам лишилось в зимі не замерзнути,
Не зів'янути ніжними квітами
А залишитись хоч трішки теплими.
До весни дотягнути б… до літа…

Повітря в ранішнім тумані,
Пливе неначе вільний птах,
Я так люблю тумани ранні,
Вони вбивають в мені страх.
Дерева в сонячному світлі,
Немов ті образи у сні,
Вони дають мені надію,
Вони усі, усі мої.

Я повернусь як ранок прийде,
Із першим променем весни,
Як перший сніг у лісі зійде,
Під теплим коренем сосни,
З пітьми і суму знову вийду,
Із першим променем весни.

І хмари білі в чистім небі,
Як добра фея наяву,
Вони — це все що мені треба,
Заради них я ще живу.
Трава зелена в дикім полі,
Як килим витканий в раю,
Трава зелена разом з вітром,
Щодня вбиває біль мою.

Я повернусь як ранок прийде,
Із першим променем весни,
Як перший сніг у лісі зійде,
Під теплим коренем сосни,
З пітьми і суму знову вийду,
Із першим променем весни.