Непряме вираження української сутності
Світанок та порожній стадіон,
Легкий туман та аромат роси,
Обходжений до сірості, бетон
І небо незрівнянної краси.

Повітря вранішнього швидкії потоки
Чи жайворонка пісня на вітру…
Все це — життя мого цвітіння карооке,
Це моя воля, я за неї вмру!

Можливості покращити цей світ,
Або хоч близьких своїх існування.
Ніжно-пахучий абрикоса цвіт
Й до свого Сонечка безсмертнеє кохання.

А також мрії радісні й журливі ночі,
Шалені й трохи істинні ідеї,
Можливість відчувать, закривши очі
Моя свобода це! Життя віддам за неї!

Я з радістю дарую вам ваш сміх,
Кохаюся у вашім щирім щасті.
І неважливо вже чи сонечко чи сніг,
Чи моє серце погибає у безстрасті…

І повертаючись із вдалих тренувань.
Скупнусь в обіймах Сонця золотого,
Яке так чує світ моїх бажань…
Воно – це воля моя і я вмру за нього!

Ти повинен думати як я
Діяти я як
Приймати колеса, що їх приймає моя грішна душа
Ти створюєш ті самі емоції
Бажаєш собі того ж зла
І малюєш ті ж самі сни
В тебе є ти?
Дитинко, не помиляйся третій раз
Не вбий. Не вкради, на знайди ідола
Лише прийми її у себе
Відтвори серцем
І перетрави організмом
Вбий в собі бога диявола
І постанови мене туди де мали бути вони
Моє я. то все що в тебе є
Посміхнись моєю посмішкою
Поговори моїми зрадами
Знайди у небі улюблену зірку мою
І вбий її моїм егоїзмом й отрутою
Знайди в душі сили та пусти кілька голок в моє серце
Щоб посміхнулась останній раз і заплющила очі десь у твоїх снах